Международно-правовое признание

влади неконституційним шляхом. Розрізняють визнання уряду:

де-факто, яке означає, що сторона; яка визнає, пого­джується з фактом існування такого уряду і може всту­пити з ним у контакт з певного кола питань. Цей вид визнання уряду часто пояснюється сумнівами стосовно ефективності і життєздатності визнаваного уряду;

де-юре, яке виражає готовність вступити з цим урядом у дипломатичні відносини у всій повноті.

Зрозуміло, що визнання новоутвореної держави світовим співтовариством означає визнання і її уряду. При цьому ви­знання держави і визнання уряду, хоч і перебувають у тісно­му взаємозв'язку, не обов'язково ідентичні. Невизнання того або іншого режиму не обов'язково означає, що держава, яка представлена цим режимом, не має ознак державності [3]. Невизнання уряду може мати два правові аспекти: в невизнання уряду через неможливість розглядати його як уряд з погляду його незалежності й ефективності;

• невизнання уряду через небажання держави, що утри-

мується від визнання, мати, нормальні відносини з

цією державою.

Практика показує, що невизнання урядів е більш "політизованою" категорією, ніж невизнання держав. Перетво­рення монархії на республіку або повалення уряду ворогую­чою з ним політичною партією є з цього погляду питаннями

внутрішнього порядку кожної держави, Як зазначає амери­канський;, юрист-міжнародник Ч. Хайд, "із факту безперервності  життя держав випливає, що всі належні їй права і правові підстави стосовно її власності продовжують існувати незалежно від змін її уряду" [4].

З огляду на те, що уряд будь-якої держави є органом, за допомогою якого держава підтримує свої зв'язки із зовнішнім світом відповідає за своїми зобов'язаннями у міжнарод­ній сфері, зміна уряду і спосіб такої зміни є далеко не бай,, дужими для іноземних держав. І все ж, незважаючи на цей суб'єктивний; чинник сприйняття урядів іншими державами,;, сам факт визнання урядів не пов'язаний із способом, за допомогою якого досягнуто перемогу того режиму, про визнан­ня якого йдеться.

Тут доречно згадати міжнародно-правовий внесок у роз­виток інституту визнання країн

Американського континенту в першій половині XX ст. У   меморандумі держдепартаменту США 1927 p. сказано: "Ми контролюємо долю Центральної Америки. . . Дотепер Центральна Америка завжди розуміла, що уряди, які ми визнаємо і підтримуємо, залишаються при владі, тоді як ті, яких ми не визнаємо і не підтримуємо, за­знають краху

Незважаючи на таку позицію США, країни Латинської Америки, сформували свою позицію стосовно інституту ви­знання. Одну з них ми вже згадували —це доктрина Естра­да (за іменем міністра закордонних справ Мексики). У комюніке мексиканського міністра закордонних справ про визнання держав, від 27 вересня 1930 р. було сформульовано позицію мексиканського уряду про те, що визнання означає втручання; у внутрішні справи інших держав, - Це дає підста­ву Мексиці,; щоб уникнути зазіхання на суверенітет інших націй, не висловлюватися з приводу надання визнання а обмежуватися підтримкою або припиненням дипломатичних-відносин. Доктрина Естрада знайшла підтримку і застосування у країнах Латинської Америки. ,

 Важливою, є практика держав із питань визнання урядів, яка здійснюється шляхом договірних відносин між ними Так 20 грудня 1907 р. п'ять латиноамериканських держав ( Гватемала Гондурас, Коста-Ріка, Нікарагуа, Сальвадор),; уклади між:;собою Конвенцію держав Центральної Америки.

У ній уряди держав—учасниць конвенції зобов'язуються "не визнавати уряду, який може/встановитися в одній із п'яти, республік у результаті революції або державного переворот

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы