Международно-правовое признание

ту, спрямованого проти визнаного уряду, поки вільно обране І народне представництво не реорганізує країну в конституційних формах" [6]. Ініціатором конвенції був еквадорський дипломат Тобар за іменем якого ця позиція держав названа; "доктриною Тобара". Більше ніж через півстоліття, у 1963 р  доктрину Тобара підтримав президент Венесуели Р. Бетанкур.

У сучасній дипломатичній практиці багато держав (наприклад, Австралія, Бельгія, Великобританія, США та інші); відмовляються від практики заяв про визнання урядів, обме­жуючись встановленням або не встановленням дипломатич­них відносин. Водночас у питанні визнання урядів виявля­ється тенденція до посилення контролю з боку міжнародного співтовариства. Прикладом може слугувати відома позицій ООН у забезпеченні невизнання расистського режиму в Південній  Родезії.

У сучасній міжнародній юридичній системі інститут ви­знання урядів виконує три найважливіші функції:

 1. запевнення, що тільки режими, які дістали визнання,

          визнаються як уряди відповідних держав;

 2 гарантії новим урядам, що їхній статус поважатиметься;

 3 інформації судам, урядовим установам і громадянам

держави, яка визнає, про те, що певний режим дійсно

є урядом даної держави.

     Поряд із функціями інституту визнання важливим є аналіз критеріїв визнання нових урядів. У сучасній теорії між­народного права найбільш визнаним і застосовуваним ба­гатьма дослідниками вважається критерій ефективності. Деякі юристи навіть вважають його єдиним [7], Цим крите­рієм визначається" спроможність нового уряду ефективно здійснювати владу на всій або більшій частині території держав«. При цьому враховується: чи підкоряється йому основна маса населення країни; чи насправді уряд представляє дану: державу на міжнародній арені; чи життєздатний він вза­галі; чи має місце загальновизнаний принцип невтручання у справи держави.

Таким чином, варто підкреслити, що інститут визнання зберігає значення для зміцнення міжнародного становища нових урядів, для здійснення їхніх прав на міжнародній арені.


4. Інші види міжнародно-правового визнання

На відміну від класичного. міжнародного права сучасне міжнародне право розглядає інститут визнання більш широ­ко

За основу розширеного підходу взято такі головні прин­ципи міжнародного права, як принцип рівноправності ї права народів розпоряджатися своєю долею. Через призму основ­них принципів міжнародного права стало можливим говори­ти про визнання: органів опору, національно-визвольного ру­ху в особі його органів, статусу воюючої сторони, повстало сторони і т. п.

У міжнародно-правовій практиці іноді буває важко дифе­ренціювати ці види визнання, тому що, наприклад, нація, яка бореться за своє визволення, може бути визнана як воююча сторона. Багато чого тут зумовлюється конкретною обста­новкою, політичними й іншими чинниками.

4. 1. Визнання органів опору.

_ 3 погляду інституту визнання, підсумки Другої світової війни породили феномен, що не мав аналогів в історії міжна­родних відносин — це органи народного опору на територіях держав, окупованих військами фашистської Німеччини. Дер­жави антигітлерівської коаліції визнавали органи народного опору. По суті це був новий вид міжнародно-правового ви­знання — визнання влади народу. Таке визнання фактично давало змогу реалізувати міжнародну правосуб'єктність дер­жав у період їх тимчасової окупації.

За формою органи опору умовно поділяють на дві групи:

• організації, що перебували в еміграції (Чехословацький

національний комітет, Французький комітет націо­нального визволення, Датська рада свободи і т. п. );

• організації, створені на окупованій території.

Ряд визнаних органів опору став згодом основою нових визнаних урядів на власній території [8].

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы