Мировоззренчески-философская ситуация в Украине в ХХ-нач. XXI в., основные факторы ее формирования

План

1. Особливості пожовтневого періоду розвитку філософії України: ідеологізація філософської думки, пожовтнева «руїна».  

2. Творчі здобутки філософів України у 20-50-і рр.  

3. Гуманістична спрямованість діяльності «шістдесятників».  

4. Розробка теоретичних та методологічних проблем у 70-90-х рр.


1. Особливості пожовтневого періоду розвитку філософії України: ідеологізація філософської думки, пожовтнева «руїна»

Пожовтнева «руїна». Після короткого спалаху націо­нально-культурного процесу в Україні в короткий термін її незалежного існування як УНР настає доба нової Руї­ни. Наприкінці 1920 р. Червона Армія остаточно встанов­лює контроль над українськими землями (за винятком Галичини, Волині, Буковини й Закарпаття, що ввійшли до складу відповідно Польщі, Румунії, Чехословаччини), а в 1922 р. Україна у формальному статусі УСРР (із 1937— УРСР) входить до складу СРСР.

На Всеросійській нараді працівників політосвіти в 1920 р. Ленін поставив завдання «побороти весь опір капі­талістів не тільки воєнний і політичний, але й ідейний, найглибший і наймогутніший». На виконання цього зав­дання в Україні було ліквідовано університети з метою «усунення цитаделей ворожої буржуазно-кадетської про­фесури», а на їх місці утворено інститути «народної освіти».

У вузах почала провадитися політика «демократизації» студентства, яка звелася до набору студентів з «робітни­чо-селянського середовища», організації робітничих фа­культетів (їх кількість в Україні з 1921 до 1926 р. зросла з 7 до 31), призначення до вузів, і технікумів комісарів з ши­рокими повноваженнями, проведення, починаючи з 1921 р

, регулярних «чисток» серед студентів і викладачів.

Вища школа офіційно проголошується полем «ідео­логічної боротьби». У циркулярному листі ЦК КП(б)У «Про боротьбу з буржуазною ідеологією у вузах» (кінець 1922 р. ) пропонувалося «вести постійну роботу серед сту­дентства по підриву авторитету немарксистських професо­рів у їх трактуванні суспільних наук. Протиставляти на кожній лекції буржуазним теоріям (індивідуалізм, ідеа лізм, теорії «наука для науки» і т. д. ) нашу теорію револю­ційного марксизму і не перейматися тим, що не завжди вдається глибоко обгрунтувати заперечення. . . ». Такий — класовий — підхід до формування нового покоління інтелі­генції спричинився до майбутнього істотного зниження її інтелектуального рівня, до її дегуманізації.

Говорячи про українську літературу 20-х років, слід за­значити не просто її оригінальність та велике суцвіття та­лантів, а й виразну спрямованість до світоглядно-філософ­ської тематики. Це створювало неповторну атмосферу твор­чого співробітництва української художньої та філософської інтелігенції, яка становила один з істотних моментів того культурного феномена, що його називають українським від­родженням 20-х років.

Звичайно ж, феномен національно-культурного (україн­ського) відродження мав дещо химерний вигляд на тлі уні­тарного, до того ж «розцяцькованого» інтернаціоналістсь­кою фразеологією марксистсько-ленінського світогляду. Так, це була химера, але химера реальна, реальний парадокс тогочасного життя і, як виявилося згодом, парадокс трагіч­ний. «Розгадка» цього парадоксу крилася, з одного боку, в особливостях світоглядно-філософської «матриці», знаної під іменням марксизму-ленінізму, і, з іншого боку, в спе­цифічності національно-культурної ситуації в Україні 20-х років, пов'язаної з так званою українізацією.

 «Розстріляне відродження». Від початку 20-х років між творчими групами української літературно-художньої ін­телігенції, такими як «Плуг» (спілка селянських письмен­ників України, заснована у 1922 р. ) і «Гарт» (спілка про­летарських письменників України, заснована на

1 2 3 4 5 6 7 8