Многоаспектность конфликта драмы "Украденное счастье"
Усі п’ять дій драми відбуваються у нерозривній хронологічній послідовності. Кожна дія — закономірне й необхідне кільце в загальному ланцюгу подій, але в той самий час вона являє собою ніби окреме ціле, маючи свою визначальну мету і відносну закінченість сенсу змісту, а також найвищу точку напруження. У свою чергу, в кожній яві теж звучить певна, вужча тема, підпорядкована загальній ідеї драми.
Поява жандарма в сім’ї Задорожних стала тим драматичним центром, з яким зв’язуватимуться всі наступні вчинки.
Дія поширюється, переходить з хати на сільський майдан, суперечності загострюються, все більше людей беруть участь у конфлікті, стають на чийсь бік, впливаючи на події.
Загострення протистояння між Миколою і жандармом виливається в арешт. Згодом ворогуючими силами стають уже з одного боку жандарм з Анною, з другого уособлення думки «а що скажуть люди».
Центр уваги драматурга — одержимість Анни любов’ю до Гурмана. Вона не усвідомлює цього, хоча внутрішній вогонь палить її душу. Завивання бурі за вікном і пісня про невірну жінку — все це співзвучне її тривозі. Звістка про появу на селі Гурмана розкриває зміст цього неспокою. Анна ніби жахається появи свого коханця, не хоче її. Насправді ж вона жахається свого безсилля зберегти честь заміжньої жінки. Вона боїться, що приписи моралі впадуть під натиском «грішної любові». Франко доводить, що мета існування людини — кохання. Ні Гурман, ні Анна не мали кохання взагалі. їхні здібності, бажання, чекання не вдовольнилися, всі вони тільки приховані — у Анни за замками шлюбного обов’язку, у Гурмана за конкуренцією в жандармерії та жахами війни.
Кохання Франко підіймає як найвищий абсолют
Франко не робить «цапом відбувайлом» нікого з трьох головних героїв. Психологічний об’єкт — кохання, вищий, сильніший за Анну, і за Гурмана, і за Миколу.
Франко говорить кожним словом, кожною реплікою своєї п’єси — рабство соціальне, суспільне людина пережити може і переживає кожен день. Рабство без любові — неможливе, людина просто не може існувати без нього. «Рай — це неможливість більш кохати» (Ф. М. Достоєвський).
Еволюція Анни в тому, що вона може переступити через будь-що, але не через своє «я», яке вперто бажає кохати. Анна не лукавить. Вона не повія, вона — жертва. У неї всередині — порожнеча, яку просто не може заповнити слабовільний Микола. Тому вона подібна до героїні роману «Леді Макбет Мценського повіту» Лєскова, яка, спочатку опираючись пристрасті коханця, потім сама іде далі й далі, бажаючи долати будь-які перепони між ним і нею. Тому Анна одразу признається чоловіку, що вона нічого не відчуває до нього, тому що хоче бути чесною. Але ще раз присилувати своє «я» вона не здатна.
Ніхто з героїв драми не вийшов із боротьби щасливим. Але трагедія, що відбулася в хаті Задорожних, зумовила глибоку зміну характерів дійових осіб. Вона вразила й всіх селян, змусивши замислитись над питанням: «Хто тому винен?».