Модели системы образования в современном мире

конструктивного використання та світоглядного обстоювання передового досвіду нації і людства. Така рішуча зміна соціальної позиції і культуротворчої ролі вчителя і учня у модульно-розвивальному процесі можлива за двох необхідних дидактичних умов: з одного боку, за досконалого володіння індивідуальністю нормативно заданим психолого-педагогічним змістом кожного етапу повного функціонального циклу навчального модуля, який і визначає потенційний простір у полі розвивальних взаємостосунків у класі, з іншого – за наявності повного комплекту інноваційного програмово-методичного забезпечення експериментального навчання. Досвід переконує, що модульно-розвивальний процес неможливий не лише за відсутності першої умови, а й другої – добре адаптованих проблемно-модульних програм та інноваційних методичних засобів учителя і учня. Ось чому новаторська діяльність педагогічних колективів, яка здійснюється під нашим науковим керівництвом, спрямована перш за все на створення цього новітнього інструментарію української школи майбутнього.

Традиційна модель освіти (ЯСМажо, Л. Кро, Ж. Крапля, Д. Равич, Ч. Фін та ін. ) - модель систематичної академічної освіти як способу передавання молодому поколінню універсальних елементів культури.

Основну роль освіти традиціоналісти вбачають у тому, щоб зберігати й передавати молоді елементи культурної спадщини людської цивілізації. Насамперед ідеться про різноманіття знань, умінь і навичок, ідеалів і цінностей, які сприяють індивідуальному розвитку людини і збереженню соціального ладу. Відповідно до концепції традиціоналізму, освітня система має здебільшого розв'язувати завдання формування базових знань, умінь і навичок (у межах сформованої культурно-освітньої традиції*), які дають змогу індивідові перейти до самостійного засвоєння знань, цінностей та вмінь вищого рангу порівняно із засвоєними.

Раціоналістична модель освіти (П. Блум, Р. Ган*є, Б

Скінер та ін. ) передбачає таку її організацію, яка насамперед забезпечує засвоєння знань, умінь, навичок і практичне пристосування молодого покоління до сучасного суспільства. У межах цієї моделі дбають про передавання-засвоєння лише тих культурних цінностей, які дають змогу молодій людині безболісно пристосовуватися до наявних суспільних структур. І будь-яку освітню програму можна перевести в "поведінковий" аспект знань, умінь і навичок, які варто опанувати учням.

В ідеології сучасної раціоналістичної моделі освіти центральне місце належить біхевіорисгській (від англ, - поведінка) концепції соціальної інженерії. Раціоналісти відштовхуються від порівняно пасивної ролі учнів, що, одержуючи певні знання, уміння і навички, здобувають, таким чином, адаптивний "поведінковий репертуар", необхідний для адекватного життєвлаштування відповідно до соціальних норм, вимог і запитів суспільства.

Раціоналістична модель не передбачає таких явищ, як творчість, самостійність, відповідальність, індивідуальність, природність тощо. Поведінкові цілі привносять до освітнього процесу дух обмеженого утилітаризму й нав'язують педагогові негнучкий і механічний спосіб дій. Ідеалом є точна відповідність запропонованому шаблону, діяльність педагога перетворюється на посилену підготовку учнів чи студентів (наприклад, на виконання тестів).

Обмеженість раціоналістичного визначення освіти розкриває Г. І. Петрова [9]. На її думку освіта традиційно прагне в якості свого провідного початку розглядати стійку сутність людини, що задає її образ та взірець, до якого прагне людина, що навчається. Тому освіта опиняється направленою на формування людини як істоти, що здатна вловити всезагальність, необхідність, відповідальність.

Освіта, що розуміється к засіб втілення природного існування людини, забезпечує втілення в ньому суб'єктивність через залучення до наукового знання, котре звеличує її до суспільної значимості, дає відчуття сили та могутності. В даному контексті освічена людина, тобто залучена до знання

1 2 3 4 5 6 7 8 9