Модели системы образования в современном мире

в його логічній формі, сама підіймається до все загальності як взірця.

Г. І. Петрова звертає увагу на те, що ХХ століття поставило під сумнів розуміння сутності людини, пов'язане з твердою впевненістю в її стійкому суспільному існуванні. На її думку сучасна епоха актуалізувала проблеми сутності людини, котра, як це не парадоксально, опиняється істотою, яка не має необхідності, а відповідно, не має сутності. Вона являє собою лише можливість, котра є постійно відкритою, прагне до завершення та ніколи не завершується. освіта, з точки зору Г. І. Петрової, має побачити в людині нескінченну можливість, що є істотою, включеною в буття, з якого вона постійно себе наповнює.

 Феноменологічна модель освіти (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс та ін. ) передбачає персональний характер навчання з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей тих, хто навчається, дбайливе й уважне ставлення до їхніх інтересів і потреб. Його представники відкидають погляд на школу як на "освітній конвеєр".

Освіту вони розглядають як гуманістичну в тому значенні, щоб вона найбільш повно й адекватно відповідала справжній сутності людини, допомагала їй знайти те, що в ній уже закладено природою, а не "відливати" у певну форму, придуману кимсь заздалегідь, апріорі. Педагоги - прихильники цієї моделі створюють умови для самопізнання й підтримання унікального розвитку кожного учня чи студента відповідно до успадкованої ним природи, надають якнайбільше свободи вибору й умов для реалізації свого природного потенціалу і для самореалізації. Прихильники цього напряму обстоюють право індивіда на автономію розвитку й освіти.

 В основі феноменологічної моделі освіти лежать принципи гуманістичного напряму в психолого-педагогічній науці, розроблені Карлом Роджерсом [11,135].

Значній внесок у вивчення педагогічних робіт Карла Роджерса зробили Дж. Фрейбегр, А. Б. Орлов, Р. Киршенбаум, С. Гендерсон, С. Келвін Хол, Р. Ліндсей, Р. Тененбаум.  

В той же час уявлення про феноменологічний підхід в педагогіці відбиті в дослідженнях В. М. Бім-Бад, М. В. Богуславського, Р. Б. Вендровської, А. Н. Джуринського, С. Ф. Єгорова, Г. Б. Корнетова, В. М. Кларіна, В. А. Кувакина, П. А. Лебедєва, В. М. Петрова, В. Г. Пряникової, З. І

Равкина, Г. Г. Савінок і інших учених.

Філософський “фундамент”феноменологічної моделі освіти К. Роджерса активно обговорюється істориками науки. Джерелами його поглядів в їхньому філософському звучанні називаються В. Штерн та У. Джемс (М. Я. Ярошевський); М. Бубер (Е. І. Ісеніна); Г. Гегель, Ф. Ніцше та В. Дільтей (В. А. Роменець та І. П. Маноха); Ж. -Ж. Руссо, С. К’єркегор, М. Гайдеггер (А. М. Ждан). Зарубіжні вчені Н. Шульц та С. Є. Шульц вважають, що значний вплив на К. Роджерса мали Ф. Брентано, В. Вундт, У. Джеймс, а К. С. Холло й Р. Ліндсеєм підкреслювали вплив Дж. Д’юї.

К. Роджерс та його однодумці вбачали своє завдання в привнесенні ідей екзистенціалізму в психологічні та педагогични вчення про людину. В їхніх роботах зустрічаються імена М. Гайдеггера, К. Ясперса, Л. Бінсвангера, П. Рікера. Сам К. Роджерс наполягав, що філософія – невід’ємна частина самого його наукового методу й апелював до ідей Дж. Д’юї, М. Бубера й С. К’єркегора.

Незважаючи на наявність теоретичних та емпіричних досліджень, присвячених вивченню педагогічних ідей Карла Роджерса, значущість цієї проблеми не знижується, оскільки вони недостатньо використані у вітчизняній педагогічній науці та системі освіти.

1 2 3 4 5 6 7 8 9