Модели системы образования в современном мире

особистість розумілася вченим як така, що прагне до максимальної самоактуалізації у взаємодії з людьми, здатна піднестися над обставинами свого існування й стати господарем своєї долі. Суттєву роль у втіленні такого потенціалу людської особистості Роджерс відводив особливим чином організованому міжособистісному діалогу. Одним з двох учасників такого діалогу повинен бути суб’єкт, який спирається на основні положення роджерівського вчення про людину. Якщо такий суб’єкт прагне розділити буття-Іншого, тобто побачити світ очима свого співрозмовника, світосприйняття цього “Іншого” виявляє, в той же момент, слабку, але помітну інтенцію до змін. Це – зміна в бік більш просоціального, конструктивного й активістського розуміння себе, свого місця у світі, світу в цілому. Суб’єкт, що прагне цілком, без застережень, розділити зі своїм співрозмовником власне, глибоко особисте розуміння світу, наявне у цього співрозмовника, такими своїми діями врешті допомагає людині віднайти тривкість свого соціального буття. Людина виявляє для самої себе й потім здійснює по відношенню до інших людей імпліцитно притаманну, за Роджерсом, будь-якій людині, але нерідко втрачену чи спотворену, просоціальну спрямованість.

Загальні ідеї феноменологічної моделі освіти Карла Роджерса:

1. Визнання цінності та унікальності людської особистості та її досвіду, який виникає в процесі всього життя та об'єднаного в поняття “феноменальне поле”. Кожна людина має унікальне поле досвіду або “феноменальне поле”, яке містить “все, що відбувається в будь-який даний момент всередині оболонки організму та потенційно може усвідомлено” [12]. Воно містить події, сприйняття, відчуття, впливи, які людина можливо не усвідомлює, але могла б усвідомлювати, якби зосереджувалася на них. Це приватний особистий світ, який може відповідати, а може й не відповідати спостережуваній об'єктивній реальності.  

2. На думку педагога, психолога К. Роджерса, головною потребою й рушійною силою розвитку людини є, насамперед, самоактуалізація, контакт зі своєю індивідуальністю

Роджерс вважав, що в кожному з нас є прагнення стати компетентним настільки, наскільки це біологічноможливо для нас. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як сім'я містить в собі прагнення стати деревом, так людину спонукає потяг ставати цілісною, повною, самоактуалізуючою людиною. Навчання і виховання підростаючого покоління повинні сприяти розкриттю внутрішніх дитячих самоактуализируюxих сил розвитку – це один з найпотужніших мотивів пізнання світу, людей, подій і, нарешті, себе самого.

 Роджерс ратував за новий тип освіти, в центр якого він ставив самоіндивідуалізацію учня, що дозволяє дитині активізувати апарат чуттєвості, мислення, моральності і волі. Це методологічно орієнтує школу на розвиток особистості в просторі різноманіття культур.

3. Важливою складовою особистості, що розвивається, є самооцінка, яка формується під впливом особистого досвіду людини, при цьому відкритість новому досвіду є важливим чинником її формування. Розуміння самооцінки як найважливішого компоненту особистості, в якій виражається сутність людини і яка володіє якістю адекватності та гнучкості, а саме здатність змінюватися в залежності від ситуації.

4. Поняття конгруентності К. Роджерс розглядав як ступінь збігу або незбігу бачення суб'єктом свого внутрішнього світу з реальною дійсністю, яка його оточує. Відповідно висока конгруентність приводить до позитивного особистісного розвитку, а низька — до внутрішніх конфліктів, тривожності, невротичного розвитку.

Маленькі діти демонструють високу конгруентність. Вони виражають свої почуття одразу ж та всім своїм єством.

Конгруентність добре відповідає дзен — буддійській формулі: “Коли

1 2 3 4 5 6 7 8 9