Язык мой калиновый

Мова моя калинова

Історія будьякого народу нагадує тернистий шлях, що веде його із сивої давнини у сучасність. Не можна пройти його, не поранившись колючими голками. Впродовж свого існування народ переживає занепад і піднесення. І чого буде більше, залежить від того, чи зумів народ зберегти і правильно використати свою матеріальну і духовну спадщину. На жаль, далеко не всім народам це вдається. Багато з них поступово втрачають свої етнічні особливості, такі, як мова, культура, традиції. Кожен з цих аспектів є важливий, а найголовнішим серед них є мова.

Жодне суспільство не може існувати без мови – найголовнішого засобу спілкування, вираження думки і передачі досвіду нащадкам. Наші предки це чудово розуміли. Володимир Мономах вважав, що людина повинна знати свій рід і родовід, свою мову і мови інших народів, тоді вона пізнає вселюдське. А в Київській Русі знання мови пов’язували з культурою й освітою, прогресом нашої землі. Ярослав Мудрий при славетній Софії Київській заснував бібліотеку.

Саме мова постала виразом історії, характеру і долі народу, Об’єднувала людей, роди й племена в соціальну, політичну, моральну і духовну цілісність.

Саме тому іноземні завойовники так прагнули позбавити український народ своєї рідної мови. Адже знищення будьякого народу впершу чергу починається із знищення рідної мови. Бо поки живуть мова і етнічна культура – живе народ, його самосвідомість, а значить, панування над ним не є гарантованим. А коли гине мова – гине народ, і навпаки. Бо мова невіддільна від народу – її носія.

Я пишаюся, що є носієм наймилозвучнішої у світі мови – української. Вона дивує і захоплює багатством словника, безмежністю форм, плинністю.

А основоположником нової української літературної мови став Т. Г. Шевченко

На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних засобів. Він інтелектуально загартував нашу мову, втілив її генетичну здатність до виразу високих понять і вселюдських категорій. Бо мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя.

Мові складали хорали видатні письменники: Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський, Ліна Костенко, О. Гончар і ще багатобагато інших. Мені особисто найбільше імпонує вислів Максима Рильського:

„ Як паросль виноградної лози, плекайте мову.

Чистіша від сльози вона хай буде. . . ”

Що ж, доступніше і точніше не скажеш. І дуже тішить мене те, що наша мова вистояла у віках, не потурчилась, не полонізувалась, не модяризувалась, не онімечилась, не русифікувалась. А зараз бореться проти американізації. Та я не згоден із потугами деяких наших телеканалів, які пропагують мову довоєнної хвилі еміграції. Це не правильно. Шевченкова мова – ось еталон української літературної мови.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства мові надано статус державної. Це велике досягнення, бо історія розвитку української мови трагічна і водночас повчальна для інших народів. Їй довелося пройти тернистий шлях знущань, заборон, катувань кращих представників інтелігенції. Звичайно, це наклало певний відбиток на ставленні людей до мови. Та ще наші державні горемужі постійно розігрують мовну карту. Особливо перед виборами. Але історія

1 2