Национальные приоритеты политической деятельности Николая Скрипника

Микола Скрипник

(1872-1933) 

Народився в с. Ясинуватому Катеринославської губернії в родині помічника начальника станції. Навчався в Ізюминській реальній школі, з якої був виключений за революційну діяльність. У 1900 р. склав екстерном іспити за реальну школу і вступив до Петербурзького технологічного інституту. Але через революційну діяльність був виключений і звідти. В інституті брав участь в діяльності української студентської громади, але незабаром розірвав з нею і перейшов до РСДРП(б). Неодноразово арештовувався і відбував заслання. У 1914 р. був редактором газети "Правда", а в 1917 р. — членом Петроградського ВРК, що керував підготовкою і проведенням жовтневого перевороту.

У грудні 1917 р. направлений В. Леніним на Україну, де став одним з організаторів більшовицького уряду, а 4 березня 1918 р. очолив його. Був одним з організаторів КП(б)України. Обіймав важливі посади в більшовицькому уряді України, зокрема в 1922—1927 pp. — наркома юстиції, а з березня 1927 р. — наркома освіти. Був ініціатором побудови в кордонах РСР суверенної Української держави і розвитку її культури. При цьому ткнувся із запеклою протидією великодержавного російського шовінізму

Тут він зайшов у нерозв'язну суперечність, прагнучи, з одного боку, отримуватись ленінської політичної програми, а з другого — відстоювати суверенність України.

Опинившись у безвиході, в умовах загального антиукраїнського терору 7 липня 1933 р. покінчив життя самогубством.

Літературна спадщина М. Скрипника велика і різноманітна, охоплює всі ділянки державного, господарського та культурного будівництва.

  

НАЦІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИКОЛИ СКРИПНИКА

На початку 1920-х pp. , коли партія боротьбистів склала ідеологічну зброю, а її лідери активно поповнили лави держслужбовців, М. Скрипник, будучи одним з найстаріших більшовиків в Україні, змінив декілька урядових посад - наркома робітничо-селянської інспекції, тимчасово виконуючого обов'язки голови Раднаркому, народного комісара юстиції та генерального прокурора УСРР. Ідейна відданість більшовизму і політичні функції комісара силових структур, особливо протягом 1920 - 1923 років, які вирізнялися голодом та збройним повстанським рухом селян проти політики радянської влади, унеможливили появу виразних національно-державних пріоритетів наркома Скрипника. Він займав принципову позицію стосовно „самоліквідації" боротьбистів, яку КП(б)У, на його переконання, „завоювала", вдавшись до „карально-державного аршина", але вимагав від партії персонального судового розгляду справ лідерів УКП (боротьбистів). Українська національна ідея, яка частково була реалізована за існування УНР, виявилася для Скрипника неприйнятною, хоча він всіляко підтримував розвиток української мови та саму українізацію. Дослідник біографії Скрипника історик В. Ф. Солдатенко зазначає, що Микола Олексійович був творцем і проповідником „революційної" та „соціалістичної законності", але викликає сумнів теза цього відомого ученого про Скрипника демократа, особливо на тлі жорстокого придушення повстанського руху, депортації наукової інтелігенції, ліквідації ознак багатопартійної системи. Дослідник оминає позицію Скрипника, яка виявилася неоднозначною, під час творення союзної держави. Представник вищої ланки республіканської номенклатури виступав проти „великодержавницьких тенденцій", захищаючи внутрішній суверенітет УСРР, що, на думку професора С. В. Кульчицького, дуже розсердило Сталіна. Принцип самовизначення націй, продекларований союзною конституцією, політичне спонукав номенклатурного службовця високого рангу, яким був Скрипник, захищати власні функції посадовця і водночас формальний суверенітет УСРР. У січні 1924 p. , виступаючи на VIII Всеукраїнському з'їзді рад, Скрипник пишався з того факту, що саме ВУЦВК був ініціатором заснування СРСР. Принциповість республіканського наркома обмежилася констатацією відсутності в Конституції СРСР положення про надання

1 2 3 4 5 6 7 8