Народное основы этнографической, педагогической и фольклориста деятельности Б. Гринченко

ПЛАН

Етнографічно-фольклористична діяльність Бориса Грінченка. 2

Педагогічні ідеї Бориса Грінченка. 6

Список літератури. 11

Етнографічно-фольклористична діяльність Бориса Грінченка

Грінченко Борис - видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, фольклорист й етнограф, освітній і громадський діяч кінця XIX - початку XX ст. Адже Праці Б. Грінченка: підготовлений і виданий Словарь української мови (1907-1909), етнографічні та фо­льклористичні дослідження, переклади з інших мов, - сприяли всьому подальшому розвитку української науки і культури. Його цінували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський, М. Кропивницький, І. Левицький, Т. Зіньківський та інші видатні сучасники.

Протягом усього життя Б. Грінченко збирав і публіку­вав народні перекази, пісні, казки, організовував їхнє збирання через численних кореспондентів в усій Україні, редагував етнографічні збірники, укладав покажчики до численного масиву фольклорних праць. Це дало йому величезний матеріал, зокрема, для складання Словника української мови та написання дослідницьких праць із фольклористики. Розуміючи всю важливість здійснюва­ної ним роботи, Б. Грінченко не лише сам збирав і ви­вчав фольклорний матеріал, а й активно заохочував ін­ших, вказуючи на необхідність знання народних звичаїв, культури, мови [2, 47], зауважував, що ". . . тим людям, що хочуть працювати для добра свого народу, треба знати цей народ"[6]. Б. Грінченко розумів необхідність викорис­тання в повсякденній збиральницькій роботі етнографіч­них запитальників. Однин з них знаходиться у рукописній спадщині "Етнографія" - "Програма до фольклорних за­писів", що містить вказівки зі збирання прозових жанрів народної творчості, пов'язаних з назвами тварин і рос­лин. Спілкуючись з народом, Борис Грінченко дедалі більше переконувався, що "у рідному краї живеш, як чу­жий, бо живеш серед людей, котрі не мають рідного краю тим, що не знають його" [5].

Працювати вчителем для Б. Грінченка було мрією, яка здійснилася у 1881 р. Після успішного складання іспиту його було відправлено до села Введенське на Харківщині

Прагнення Грінченка використати свої знання були відкориговані дійсністю. Учителювати до­велось у російськомовних школах Харківщини. Щоб мати змогу ". . . словом своїм рідним перемовитись,. . . рідну пісню почути" наймав квартиру в іншому україн­ському селі [8, 4]. З 1883 р. він починає працювати в Олексіївській двокласній школі, де продовжується ціле­спрямована праця з вивчення творчості, мови, етно­графічних особливостей місцевого населення, іде по­шук нових варіантів, порівнюються зібрані зразки. Б. Грінченко відсилав свої записи до журналу "Киевская старина", де в № 12 за 1883 р. було вперше надрукова­но його польовий матеріал [7, 713]. Багато часу Б. Грінченко присвятив написанню рецензій та критич­них оглядів, з якими виступав на сторінках "Киевской стариньї", "Буковини", "Нової громади", "Літературно-наукового вісника", "Зорі".

У 1887 р. Грінченки приїздять до Олексіївки (нині Лу­ганська обл. ). Відома освітня діячка і письменниця Христина Алчевська відкрила в маєтку чоловіка народну школу. В архіві Інституту рукопису НБУ ім. В. Вернадського зберігається журнал "Думка" з вірша­ми, оповіданнями повчального змісту, казками, загад­ками [4]. який Б. Грінченко писав разом з учнями в Олексіївці у 1888-1889 pp. Він продовжує збиральницько- дослідницьку роботу на території Слов'яносербського повіту та прилеглих до нього місцевостях. Серед фоль­клористичної спадщини цього періоду - пісні, легенди, сороміцькі пісні.

Ще з юних років Б. Грінченко мріяв про

1 2 3 4 5