Необходимая оборона

style="font-size: 1) Встановити  сутність поняття необхідної оборони;

2) Визначити   підстави та умови правомірності необхідної оборони;

3) Розмежувати інститут необхідної оборони та інституту уявної оборони;

4) Виділити особливості між поняттями необхідна оборона, крайня необхідність та затримання злочинця.

Методологічний інструментарій дослідження базується на загально наукових методах, таких як синтез, аналіз, індукція, що передбачає прямування від одиничного до цілого, та дедукція як метод визначення одиничного через ціле та інші. До того ж використовувався спеціальний правовий метод — метод порівняльного аналізу, який дозволяє виявити схожі ознаки у декількох досліджуваних об’єктів, а також встановити розходження між ними.

Робота структурована відповідно до поставлених мети та завдань та  складається з вступу, чотирьох розділів, висновку, списку нормативних джерел і використаної літератури та додатку.  

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ІНСТИТУТУ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ.

Статті Кримінального кодексу, що виключають кримінальну відповідальність, відносяться тільки до тих випадків,  коли в процесі   здійснення таких дій завдається шкода громадянам, державним чи суспільним інтересам.

Дурманов  Н. Д.   розглядав    необхідну    оборону    як обставину, що виключає злочинність діяння [1];  Ю. В.   Баулин - як обставину, що виключає ознаки  злочину,  тобто  суспільну небезпеку і злочинність  діяння. [2]  Вчинення  дії  в стані необхідної оборони виключає склад злочину.   Це не тільки некаране, але і правомірна поведінка особи

У частині 1 ст. 36 КК України зазначається: “Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. ” Подібним чином визначається необхідна оборона у кримінальному законі Російської Федерації:  "Не является преступлением причинение  вреда  посягающему  лицу  в   состоянии   необходимой обороны,  т. е.   при  защите  личности  и  прав обороняющегося или других лиц, охраняемых законом интересов общества или государства от  общественно  опасного  посягательства,  если при этом не было допущено превышения пределов необходимой обороны" (ч. 1 ст. 37 Кримінального кодексу РФ).

 Право на необхідну оборону випливає з природного права людини на життя.   Конституція України проголошує право особи будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

  У ст. 13 Основ кримінального законодавства СРСР та союзних республік поняття необхідної оборони знайшло такий свій вираз: “Не является преступлением действие, хотя и подпадающее под признаки деяния, предусмотренного уголовным законом, но совершенное в состоянии необходимой обороны, т. е. при защите интересов Советского государства, общественных интересов, личности или прав обороняющегося или другого лица от общественно опасного посягательства путем причинения посягающему вреда, если при этом не было допущено превышение пределов необходимой обороны. ”3

  Слід зазначити, що на громадянах не лежить обов'язок здійснювати акт необхідної оборони.    Однак при цьому у певній ситуації, наприклад, коли відбувається напад на інтереси держави або суспільства, або на життя та здоров'я інших осіб, необхідна оборона є моральним обов'язком

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12