Необходимая оборона
Особливістю захисту при необхідній обороні є його активний характер, що виражається в заподіянні шкоди нападаючому. Тому захист, що виражається лише у відбитті нападу, відбитті наносимого удару, не є ще здійсненням права необхідної оборони18. Заподіяння шкоди третій особі виключає в діях особи, що обороняється, необхідну оборону і мова може піти про крайню необхідність (дивись додаток №1).
Таким чином, у законі говориться про заподіяння шкоди особі, що посягає, але саме посягання не пов'язується жорстко з поведінкою тільки однієї людини.
Оборона припустима з метою захисту будь-яких законних прав і інтересів, в тому числі власних. Права громадянина перераховані в розділі 2 Конституції України, виходячи з положень якого охорона інтересів людини в наш час має для кримінального права більше значення, ніж охорона інтересів держави і суспільства
Так, істотні зміни в даному питанні відбулися після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Стаття 3 Конституції України визнала, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є найвищою соціальною цінністю. ” Однак слід зазначити, що при посяганні на честь і гідність громадянина необхідна оборона може мати місце лише у виняткових випадках, коли мова йде про нанесення образи дією або спробі вселюдно виставити написані або надруковані наклепницькі зведення про потерпілого.
Українське кримінальне законодавство визнає право оборони не тільки за тим, хто піддається нападу, але і за будь-якою третьою особою, що є свідком злочинного посягання на інтереси влади, особи і майнові інтереси.
У третьому абзаці постанови Пленуму ВР СРСР від 16 серпня 1984 р. відзначено, що в деяких випадках "суди неправильно вважають, що громадяни вправі здійснювати необхідну оборону лише при посяганні на них самих, тоді як законодавство про необхідну оборону поширюється і на випадки захисту інтересів Радянської держави, соціалістичної власності, суспільного порядку, життя, честі і гідності інших громадян"; також слід підкреслити той факт, що встановлювати згоду потерпілого на такий захист третіми особами не потрібно.
Пленум Верховного Суду СРСР у п. 6 постанови від 16 серпня 1984 р. зазначив, що не може бути визнано такою, що знаходилася у стані необхідної оборони, особа, що намірено спонукало напад, щоб використати його як привід для вчинення протиправних дій (розв'язування бійки, вчинення розправи, акту помсти тощо). Вчинене в таких випадках повинне кваліфікуватися на загальних засадах.
Мета запобігання