Николай Фёдорович Гамалия

Микола Федорович Гамалія (1859-1949) – український мікробіолог і епідеміолог, почесний член Академії Наук (1940 р. ), заслужений діяч науки (1934 р. ), лауреат державної премії (1943 рік).

Микола Федорович народився в Одесі. Його дід М. Л. Гамалія (1749-1830) був лікарем, написав у 1789 році монографію про сибірку, яка була перекладена німецькою мовою.

Гамалія закінчив Одеський університет в 1880 році, а в 1883 році і Петербурзьку військово-медичну академію, працював в Одесі в лікарні О. О. Мочутковського протягом 49 років. В 1885 році у Луї Пастера вивчав проблему сказу. В цьому ж році, повернувшись в Одесу, заснував разом з І. І. Мечниковим і Я. Ю. Бардахом першу в Росії бактеріологічну станцію і вперше в Росії здійснив вакцинацію людей проти сказу.

Коли в 1887 році у Франції і Англії розпочалася компанія проти Пастера. Навіть на засіданнях Академії Наук в Парижі відкрито обвинувачували Пастера в тому, що він своїми щепленнями заражає сказом і губить людей, Пастер викликав у Париж Гамалію. Микола Федорович в ті роки був одним з не багатьох лікарів, спеціалізованих в області бактеріології. Він створив у себе на квартирі лабораторію. Гамалія переїхав в Париж в розгар роботи Пастера по сказу і незабаром прийняв в ній активну участь.

“Пізніше, - пише професор С. М. Муровцев, - разом з Пастером український вчений пережив всі труднощі боротьби за ведення антирабічних прививок. Він був пристрасним пропагандистом цього методу не тільки на Батьківщині, але й на зарубіжжі”

Вивчивши метод приготування вакцини і методику прививок проти сказу, одержав від Пастера заражених кроликів, М. Ф. Гамалія повернувся в Одесу і незабаром почав прививки у знову створеній міській лабораторії. На чолі її стояли І. І. Мечников і М. Ф. Гамалія. але це була не тільки практична лабораторія. Однією із її задач було здійснення науково-дослідницької роботи. в історії розвитку вітчизняної мікробіології відіграла Одеська лабораторія (сьогодні Науково-дослідницький інститут імені І. І. Мечникова). У створенні цієї лабораторії велику роль відіграв Пастер, який спочатку відносився негативно до створення (як і в загальному до створення подібних лабораторій в різних країнах). Він прагнув до організації великого міжнародного інституту в Парижі, де на його думку, необхідно було зосереджено сили на вивчення сказу і проведення прививок. При цьому Пастер виходив з пропозиції (помилку якого він незабаром сам визнав), що прививки можна робити в будь-який час після укусу, а коли так, то потерпівши від укусу можуть з’їздити в Париж. Факти не тільки відкинули цю хибну думку, але й ледве е поставили під загрозу ідею антирабічних прививок. Але звинувачувати Пастера в цьому важко. Він турбувався за долю методу і боявся передати нову і складну справу в руки недостатньо освічених людей.

А між іншим статистика і спостереження невтомно підтверджували, що для успіху антирабічних прививок необхідно як можна скоріше розпочати їх. Це основне правило стосувалось всіх хворих укушених скаженими собаками, особливо укушених вовками, коли скорочується інкубаційний період. Це пояснюється великими розмірами ран і великим числом укусів, а значить, і великою кількістю мікробів, що проникають в організм.

Отже, оскільки пастерівська лабораторія поки, що була єдиною, в Париж з’їздилися люди, що потерпіли від укусів, не тільки з міст і сіл Франції, але й з інших країн, а прививки не завжди починалися своєчасно. Печальні результати цього скоро стали очевидними. Статистика продовжувала реєструвати випадки смерті від сказу.

Цікава доля російських людей, що приїхали в

1 2 3