Николай Пшеничный

Микола Пшеничний

Микола Пшеничний народився 19 липня 1954 року в селі Молодаво Дубенського району на Рівненщині.

 Закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту у 1975 році. Був директором середньої школи, кореспондентом газети "Червона зірка", з 1990 року - редактором видавництва "Наш край", з 1993 року - "Край" в Дубні. Нині працює науковим співробітником Державного історико-культурного заповідника м. Дубно. Активно друкується на сторінках районних, обласних, всеукраїнських видань. Член Спілки письменників України з 1985 року.

 У 1980 р. - учасник Всесоюзного фестивалю молодої поезії в м. Кизимі (Тувинська республіка), різних республіканських нарад молодих поетів. Лауреат Тувинської республіканської молодіжної літературно-мистецької премії, Рівненської обласної літературно-мистецької премії ім. Бориса Тена та літературної премії-стипендії штату Нью-Джерсі (США).

 Микола Пшеничнй автор різножанрових художніх та художньо-документальних книг: "Сьомий материк" (1982), "Межа" (1986), "Осторога" (1988), "Калиновий рушник" (1989), "Чорно-білий світ" (2001), літературного портрету "Григорій Дем'янчук" (2001).

 Сам автор справжній відлік творчої діяльності веде від грудневої публікації 1969 року в одній з обласних газет. Це вже була серйозна поезія:

 Я тих люблю, хто словом не лукавить,

 І хто, відкинувши жалі,

 На герць зі злом стає не задля слави,

 А задля Правди на землі

 Твори письменника публікувалися в перекладах російською, білоруською, болгарською, бурятською, тувинською, туркменською та іншими мовами.

 В особі Миколи Пшеничного до літератури прийшов поет загостреної соціальної проблематики, чистого джерельного голосу.

 Автор вдається до несподіваних образів і співставлень, вміє сказати по-своєму, створити незвичні і водночас природні образи. В його творчих доробках боротьба проти чорних бід, безгосподарності, за зелене вбрання отчої землі, за справедливу долю і історію свого народу.

 "Сьомий материк" (1982) за тематикою книга про рідний край: це рідне село Молодаво, річка, прибережні рослини, ліс; про сільського дядька, який з гільзи майструє синичник, про безрукого млинаря, що верховодить на вітряках. За пафосом "Сьомий материк" збірка наступальна. Тут лунає тривожний голос поета на захист "сьомого материка", материка материнської пісні, чистої річки, неповторної краси поліського села. Поета турбує безлюдність села, те, що зникають народні пісні, "схлипує мазутом, зітхає" річка, не росте більше на берегах лепеха. . . Це окремі вірші, але разом з назвою збірки вони створюють чітку проблематичну спрямованість книжки.

 Микола Пшеничний не мислить свого життя без доріг, бо саме в дорозі, признається він, народжується більшість його поезій.

 Шляхи рідного краю явили йому сліди велета слов'янської культури, друкаря Івана Федорова, образ якого по-філософськи трактований поетом у поемі-фресці "Межа", що вийшла окремою книжкою у 1986 році у Львові. Автор зумів відтворити історичний колорит і вивів узагальнюючий образ творця.

 На його робочому столі сходяться докупи записи, зроблені у Литві і Білорусії, на Саяно-Шушенській ГЕС в Кос-Аралі, у Грузії і в Туві, в горах Саянах, тож чи не символічна назва його збірки "Мости"?

 "На відстані біди" - поетична метафора однієї з поезій Миколи Пшеничного - характеризує його нинішню активну позицію як людини і

1 2

Похожие работы