Нормы редактирования

План

1. Вступ.  

2. Означення норм редагування.  

3. Загальні норми (постулати) редагування.  

4. Конкретні норми редагування.  

5. Основна суперечність нормативної бази.  

6. Потужність нормативної бази.  

7. Вибір нормативної бази.  

8. Динамічність нормативної бази.  

9. Експериментальна перевірка нормативної концепції теорії редагування.  

10. Висновки.  

11. Література.  


1. Вступ

Тра­ди­цій­но те­о­рію ре­да­гу­ван­ня ча­с­то ще роз­г­ля­да­ють як на­у­ку, яка зна­ч­ною мі­рою тя­жіє до твор­чих (8). Про­те, як по­ка­зу­ють до­слі­джен­ня, зна­ч­на ча­с­ти­на ви­пра­в­лень, що їх ви­ко­ну­ють ре­да­к­то­ри під час опра­цю­ван­ня ав­торсь­ких ори­гі­на­лів (в се­ре­д­ньо­му — бли­зь­ко 80%), є ру­тин­ни­ми і до твор­чо­с­ті не на­ле­жать (4)

Твор­чі ви­пра­в­лен­ня (у се­ре­д­ньо­му — бли­зь­ко 20%) ма­ють мі­с­це, як пра­ви­ло, то­ді, ко­ли ми не до­слі­ди­ли до­ста­т­нім чи­ном у по­ві­до­м­лен­нях від­хи­лен­ня да­но­го ви­ду і не зу­мі­ли вста­но­ви­ти нор­ми й ме­то­ди їх ви­пра­в­лен­ня.

Оскіль­ки кон­це­п­цій те­о­рій ре­да­гу­ван­ня, що ба­зу­ю­ть­ся на нор­ма­ти­в­ній ос­но­ві, в лі­те­ра­ту­рі не опи­са­но (хо­ча є ве­ли­ка кіль­кість пра­к­ти­ч­них до­ві­д­ни­ків, що ре­аль­но за­да­ють най­рі­з­но­ма­ні­т­ні­ші нор­ми ре­да­гу­ван­ня (6, 9)), ме­та ці­єї стат­ті — роз­ро­би­ти нор­ма­ти­в­ну кон­це­п­цію тео­рії ре­да­гу­ван­ня. Об’єкт до­слі­джен­ня — нор­ми ре­да­гу­ван­ня, які за­сто­со­ву­ють у за­со­бах ма­со­вої ін­фор­ма­ції (ЗМІ), а пре­д­мет — роз­ро­б­лен­ня кон­це­п­ту­аль­ної ос­но­ви нор­ма­ти­в­ної те­о­рії ре­да­гу­ван­ня.

2. Озна­чен­ня норм ре­да­гу­ван­ня

Будь-­яке по­ві­до­м­лен­ня мо­ж­на пе­ре­да­ти без­ко­не­ч­ною кіль­кі­с­тю спо­со­бів. При цьо­му їх бу­ду­ють, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи пе­в­ні па­ра­ме­т­ри, спи­с­ки, ша­б­ло­ни, стру­к­ту­ри (мо­де­лі) та по­ло­жен­ня. Про­те ко­ж­не су­с­пі­ль­с­т­во на­кла­дає на по­ві­до­м­лен­ня пе­в­ні кон­ве­н­цій­ні об­ме­жен­ня (на мо­ву, ком­по­зи­цію, стиль і т. ін. ). Та й ре­ци­пі­єнт сприй­має йо­го найе­фе­к­ти­в­ні­ше то­ді, ко­ли во­но має стро­го ви­зна­че­ну од­ну чи кіль­ка мо­ж­ли­вих ва­рі­ан­тів фор­ми, тобто осо­б­ли­во­с­ті сприй­нят­тя ре­ци­пі­є­н­та та­кож на­кла­да­ють на по­ві­до­м­лен­ня об­ме­жен­ня. Та­ким чи­ном, вна­с­лі­док на­яв­но­с­ті пе­ре­лі­че­них об­ме­жень з усі­єї без­ко­не­ч­ної мно­жи­ни ва­рі­ан­тів за­ли­ша­ють ли­ше якусь мі­ні­маль­ну їх кіль­кість. Ця мі­ні­маль­на кіль­кість по­ві­до­м­лень є оп­ти­маль­ною. Та­кі оп­ти­маль­ні ва­рі­ан­ти по­ві­до­м­лень вва­жа­ють нор­ма­ти­в­ни­ми і з них ви­ді­ля­ють са­мі нор­ми.

Нор­ма — це па­ра­метр, спи­сок, ша­б­лон, стру­к­ту­ра (мо­дель) чи по­ло­жен­ня, які в оп­ти­маль­них по­ві­до­м­лен­нях слу­жать для ви­ра­жен­ня ком­по­нен­тів їх стру­к­ту­ри.

Се­ред норм ре­да­гу­ван­ня най­пер­ше слід ви­ді­ли­ти за­галь­ні (посту­ла­ти) та кон­к­ре­т­ні.

3. За­галь­ні нор­ми (посту­ла­ти) ре­да­гу­ван­ня

За­галь­ні нор­ми (да­лі — посту­ла­ти) ре­да­гу­ван­ня ба­зу­ю­ть­ся на ак­сі­о­мах те­о­рії ре­да­гу­ван­ня. До чи­с­ла ак­сі­ом те­о­рії ре­да­гу­ван­ня, на на­шу ду­м­ку, на­ле­жать та­кі:

— ав­тор і ре­ци­пі­єнт мо­жуть по-­рі­з­но­му оці­ню­ва­ти но­ви­з­ну по­ві­до­м­лен­ня;

— ав­тор і ре­ци­пі­єнт мо­жуть по-­рі­з­но­му ге­не­ру­ва­ти і сприй­ма­ти мо­даль­ність по­ві­до­м­лен­ня;

— ав­тор і ре­ци­пі­єнт ге­не­ру­ють і сприй­ма­ють по­ві­до­м­лен­ня в рі­з­ний час, у рі­з­них мі­с­цях та рі­з­них си­ту­а­ці­ях, а та­кож мо­жуть по-­рі­з­но­му сприй­ма­ти час, мі­с­це та си­ту­а­цію, опи­са­ні в по­ві­до­м­лен­ні;

— ав­тор і ре­ци­пі­єнт мо­жуть ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти для пе­ре­да­чі по­ві­до­м­лен­ня рі­з­ні мо­ви (ко­ди), в яких ана­ло­гі­ч­ні зна­ки (сло­ва) мо­жуть по­зна­ча­ти від­мін­ні об­ра­зи й ма­ти від­мін­ні зна­чен­ня;

— ав­тор і ре­ци­пі­єнт мо­жуть ма­ти

1 2 3 4 5 6

Похожие работы