Общая характеристика права собственности на землю и понятие права собственности на землю

землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави  , а також рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.

У ході проведення земельної реформи в Україні питання про право власності на землю має важливе значення для науки і практики. Це питання не мало ніякого значення раніше, коли вся земля була виключно державною власністю.  Розмежовувалися тільки компетенція органів щодо розпорядження єдиним державним земельним фондом.

Після отримання самостійності і набуття суверенітету Україною в неї виникло право державної, комунальної та приватної власності на землю. Ці форми власності були закріплені Конституцією України та іншими законами країни.

Відповідно до норм Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України за межами населених пунктів ( крім земель права комунальної та приватної власності ), а також землі в межах населених пунктів, на яких розташовані об’єкти права державної власності.

Право державної власності набувається і реалізується державою в особі Кабінет Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

До земель, що перебувають виключно у державній власності, належать:

  • Землі гірничодобувної промисловості, земельні ділянки із затвердженими родовищами корисних копалин загальнодержавного значення;
  • Землі єдиної енергетичної та космічної систем;
  • Землі залізниць, що належать до державної власності, автомобільних доріг державного значення, землі державних об’єктів повітряного і трубопровідного транспорту, державних установ зв’язку та інформації;
  • Землі Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону;
  • Землі природно-заповідного фонду та інші землі природоохоронного призначення загальнодержавного значення, що мають особливу екологічну, оздоровчу,наукову, естетичну і історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
  • Землі лісового фонду, крім земель права комунальної та приватної власності;
  • Землі водного фонду, крім земель комунальної та приватної власності;
  • Землі державних сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, а також державних учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, державних елітно-насінницьких і насінницьких господарств;
  • Землі державних племінних заводів, племінних державних господарств, коне заводів, державних господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних та лікарських рослин, фруктів і винограду;
  • Земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;
  • Землі Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, інших державних наукових установ і організацій;
  • Землі зон відчуження безумовного відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.[5]

Держава може створювати фонд земель запасу для подальшого використання з метою забезпечення загальнодержавних потреб, які необхідні для провадження діяльності, що належить до такої за Конституцією та іншими законами.

Держава набуває права власності на землю у разі:

  • Примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільних потреб за умови попереднього і повного відшкодування її вартості;
  • Придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
  • Одержання у спадщину;
  • Передачі у власність державі земельних ділянок права комунальної власності територіальними громадами сіл, селищ, міст.

Земельні ділянки права державної власності надаються, як правило, державним підприємствам, установам, організаціям

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные