Общая характеристика права собственности на землю и понятие права собственности на землю
У ході проведення земельної реформи в Україні питання про право власності на землю має важливе значення для науки і практики. Це питання не мало ніякого значення раніше, коли вся земля була виключно державною власністю. Розмежовувалися тільки компетенція органів щодо розпорядження єдиним державним земельним фондом.
Після отримання самостійності і набуття суверенітету Україною в неї виникло право державної, комунальної та приватної власності на землю. Ці форми власності були закріплені Конституцією України та іншими законами країни.
Відповідно до норм Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України за межами населених пунктів ( крім земель права комунальної та приватної власності ), а також землі в межах населених пунктів, на яких розташовані об’єкти права державної власності.
Право державної власності набувається і реалізується державою в особі Кабінет Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
До земель, що перебувають виключно у державній власності, належать:
- Землі гірничодобувної промисловості, земельні ділянки із затвердженими родовищами корисних копалин загальнодержавного значення;
- Землі єдиної енергетичної та космічної систем;
- Землі залізниць, що належать до державної власності, автомобільних доріг державного значення, землі державних об’єктів повітряного і трубопровідного транспорту, державних установ зв’язку та інформації;
- Землі Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону;
- Землі природно-заповідного фонду та інші землі природоохоронного призначення загальнодержавного значення, що мають особливу екологічну, оздоровчу,наукову, естетичну і історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;
- Землі лісового фонду, крім земель права комунальної та приватної власності;
- Землі водного фонду, крім земель комунальної та приватної власності;
- Землі державних сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, а також державних учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, державних елітно-насінницьких і насінницьких господарств;
- Землі державних племінних заводів, племінних державних господарств, коне заводів, державних господарств з вирощування хмелю, ефіроолійних та лікарських рослин, фруктів і винограду;
- Земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;
- Землі Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, інших державних наукових установ і організацій;
- Землі зон відчуження безумовного відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.[5]
Держава може створювати фонд земель запасу для подальшого використання з метою забезпечення загальнодержавних потреб, які необхідні для провадження діяльності, що належить до такої за Конституцією та іншими законами.
Держава набуває права власності на землю у разі:
- Примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільних потреб за умови попереднього і повного відшкодування її вартості;
- Придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
- Одержання у спадщину;
- Передачі у власність державі земельних ділянок права комунальної власності територіальними громадами сіл, селищ, міст.
Земельні ділянки права державної власності надаються, як правило, державним підприємствам, установам, організаціям