Общественно-политический идеал Сковороды

Суспільно-політичний ідеал Г. Сковороди

Складна і суперечлива постать Сковороди, його ідейна спадщина не раз ставали об’єктом боротьби прогресивних та реакційних напрямів суспільної думки. Ця боротьба триває і донині. Реакційні ідеологи буржуазно-націоналістичного напряму вихваляли і вихваляють найслабкіші сторони світогляду мислителя, всіляко підносячи історично обмежені його ідеї до рівня незаперечних істин та затушковуючи й фальсифікуючи прогресивний зміст його спадщини. Подібні тенденції завжди діставали відсіч з боку прогресивних діячів української та російської культури.

Літературний та філософський доробок Сковороди і його незвичайна біографія викликали інтерес до себе ще за життя автора. Проте в дореволюційні часи в особі Сковороди приваблювала головним чином незвична постать мандрівного філософа, а не його творчість.

Літературні твори Сковороди, передусім його кращі вірші та пісні, привернули увагу письменників та критиків раніше, ніж філософські твори. Окремі з них одержували своєрідну художню інтерпретацію кобзарів, лірників та різних анонімних наслідувачів кінця XVIII — початку XIX ст. До цієї традиції примикає навіть напівпародійна обробка пісні «Всякому городу нрав і права» І. Котляревським. Про Сковороду як про письменника збереглися висловлювання Т. Шевченка, І. Срезневського, О. Потебні, П. Житецького, М. Костомарова, Г. Данилевського, М. Петрова та ін. Але показово, що «Басни Харьковскія» майже не викликали відгуків критики і мало вплинули на розвиток української прози 30 — 40-х років XIX ст. З домарксистських дослідників та письменників тільки один І. Франко належно оцінив і визначив місце в українській літературі художньої спадщини Сковороди. Окремі його оцінки зберігають значення і сьогодні.

В пожовтневий період з’являються перші спеціальні дослідження, присвячені аналізові віршів та байок, їхньої тематики, жанрово-стилістичних особливостей. У 20 — 30-х роках ці дослідження репрезентують О. Дорошкевич, А. Музичка, М. Плевако, О. Грузинський, в 40 — 50-х роках — П. Попов, П

Тичина, П. Яременко, Т. Пачовський, С. Пінчук, Ф. Шолом, А. Ніженець, Л. Махновець; в 60-х роках, крім названих, — Г. Сидоренко, В. Крекотень, І. Серман, С. Дігтяр та багато інших.

Спільними зусиллями цих авторів розкрито ідейно-тематичний зміст літературної спадщини Сковороди, вплив його творів на наступний розвиток українського письменства, їх місце в літературному русі того часу, їх значення в розвиткові художнього начала в українській літературі. Проте ще залишається значна кількість нез’ясованих питань. Зокрема, належить глибше розкрити зв’язки поета і байкаря з письменством \13\ його попередників, відношення його творчості до культури барокко, творчу еволюцію, що привела його на шлях діалогів та притч, які водночас належать і літературі, і філософії, естетичні погляди автора та інші проблеми, зумовлені поєднанням в особі Сковороди письменника і філософа.

Хоча про Сковороду як філософа вже писали і перший його біограф М. Ковалинський, і коментатори І. Снєгірьов, І. Срезневський, А. Хиждеу, М. Сумцов та ін. , спеціальні дослідження філософських поглядів Сковороди з’являються тільки наприкінці XIX ст. у зв’язку з відзначенням сторіччя від дня його смерті, коли вперше стала доступною ширшому колу основна спадщина філософа завдяки публікації його творів Д. І. Багалієм. У цей час на творчість Сковороди звертає увагу і буржуазно-дворянська історіографія. З’являються праці О. Єфіменко, Ф. Зеленогорського, Ф. Кудринського, М. Петрова,

1 2 3 4 5 6

Похожие работы