Общественное мнение в системе социального контроля - терминальный, атрибутивный, инструментальный подходы к анализу и дентификации

становлення інсти-туційних взаємовідносин між громадською думкою та органами влади.

Поняття «соціальна інституція» є одним з основоположних, до нього звертались у своїх побудовах чимало теоретиків (Дюркгейм, Парсонс та ін. ). Не зосереджуючись на особливостях аналізу даного поняття в кожного з названих авторів, зробимо наголос на певному інтеграційному підході. Передусім треба зазначити, що термін «соціальна інституція» (від латинського institutum - фундація, встановлення) трактується у сучасній соціологічній літературі як одна з форм організації соціального життя, що впорядковує різні сфери соціальної поведінки. Тим самим соціальна інституція забезпечує певну стабільність зв'язків і відносин у рамках соціальної організації. Хоча поняття соціальна інституція і соціальна організація видаються однаковими, вони не збігаються за змістом. Якщо поняття «соціальна організація» означає спосіб упорядкування соціальних відносин, то поняття «соціальна інституція» акцентує культурну значимість цього впорядкування, регуляції [1]. Отже соціальна інституція зорганізовує соціальні дії відповідно до тих правил, які притаманні даній соціальній спільноті.

Кожна група, де з'являються елементи певним чином зорганізованих стосунків, починає активно випрацьовувати, наприклад, певні способи дій членів цієї групи як усередині спільноти, так і поза нею. Випрацьовуються норми поведінки, наступності, стратифікація, система статусів, ієрархія нормативних цінностей групи, з'являються специфічні елементи організації (соціальний контроль), здатні забезпечити «впорядковану взаємодію всіх складових елементів шляхом нормативного регулювання» [2].

Соціальна організація також виконує регулятивну функцію, проте, на відміну від неї, соціальна інституція є носієм культурницького унормування

Соціальна організація У процесі свого функціонування і вдосконалення продукує «культурно зорганізовану модель соціальних дій» [3], що виявляється у ціннісно-нормативній системі й, тим самим, трансформується у соціальну інституцію.

Соціальна інституція, за Яном Щепанським, виконує такі функції:

1) надає можливість задовольняти різноманітні потреби групи в цілому або її членів;

2) регулює діяльність членів організації в рамках соціальних відносин, тобто забезпечує виконання бажаних дій і здійснює репресії щодо небажаних;

3) забезпечує стабільність суспільного життя;

4) здійснює інтеграцію прагнень і забезпечує внутрішню згуртованість групи [4].

Поряд із тим, соціальна інституція відтворює загальні цінності та мотивації, здійснюючи те, що Т. Парсонс свого часу назвав «скритою функцією» у книзі «Економіка і суспільство» (1956), написаній разом з Н. Смелзером. Пар-сонсівське бачення функцій, виконуваних соціальними інституціями, можна узагальнити за двома напрямками: комунікативна функція, або «розвиток універсальних засобів обміну», та регулятивна функція. Соціальний контроль є невід'ємним елементом соціальної інституції, що виражає другий її аспект - аспект регуляції. Причому, соціальний контроль, який є елементом соціальної інституції, несе в собі риси інституційності, є інтеріоризованим у систему прийнятих установок, опосередкованих культурою.

Вивчення громадської думки з точки зору інсти-туційності її контрольних функцій передбачає розгляд громадської думки не тільки як елемента громадської самосвідомості, а й у контексті суспільних відносин. Такий підхід був запропонований В. Коробейніковим, який зазначав, що «перехід громадської думки від відображального до перетворювального (практичного) стану пов'язаний із процесом її об'єктивізації в системі громадських відносин, які мають нормативну основу і включають оцінювальний момент» [5]. Отже, громадську думку можна розглядати не тільки як феномен громадської свідомості, а як «соціальні відносини між соціальними суб'єктами та суб'єктами влади, виражені у формі оцінного судження з приводу змісту і способу

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы