Общественное мнение в системе социального контроля - терминальный, атрибутивный, инструментальный подходы к анализу и дентификации

та їхні взаємини (навіть якщо з точки зору права вони розцінюються як допустимі).

Сучасний етап розвитку суспільств характеризується активним вторгненням громадської думки у сферу політики. Причому громадська думка є не тільки «пасивною базою», необхідною для прийняття рішення або необхідним компонентом для його підтримки, а й сама активно включається у процес прийняття рішень і силою морального тиску впливає на нього. Одним з елементів поведінки і свідомої діяльності

Індивідів І соціальних груп є мета, а звідси - прогнозування результатів діяльності. Звернімося до схеми 2, запропонованої А. Венделіним [11].

Слід зазначити, що громадська думка бере участь у виборі мети, виступаючи інструментом практично на всіх його етапах. Застосовуючи різні санкції, громадська думка чинить тиск і на управлінську верхівку у виборі цілей та пріоритетів, не надто вигідних для неї (пригадаймо позбавлення управлінців пільг та деяких привілеїв під тиском громадської думки на «заре перестройки»). Може скластися враження «всемогутності» громадської думки, проте в процесі взаємодії громадської думки з державними органами влада не залишається в боргу. Існує певна система, в якій влада зреалізо-вує свої домагання щодо громадської думки. Наприклад, через освітню систему може поволі відбуватися формування переконання у необхідності підтримки базових рис політичної системи, тобто значно раніше, ніж індивід підросте і матиме право голосувати і представляти свої вимоги «офіційно» [12]. Засоби масової інформації також є інструментом впливу на громадську думку і їхні комунікативні зусилля дають певні успіхи [13]

І зрештою, слід зазначити й ігнорування громадської думки владою.

Спроби урядів демократичних країн маніпулювати громадською думкою із засадових питань трапляються не надто часто. Найяскравішим прикладом подібного впливу була описана у багатьох джерелах спроба президента Рузвельта збільшити розміри Верховного Суду з метою послаблення його консервативності. Проте, незважаючи на зусилля президента та його експертів із громадських зв'язків, така конституційна ініціатива не змогла набути мобілізаційного потенціалу і не знайшла підтримки, перш за все з боку громадської думки.

Існує ціла низка чинників, здатних обмежити вплив владної верхівки на громадську думку в розвиненому демократичному суспільстві.

По-перше, це існування відмінностей у поглядах усередині самої владної структури, ба й більше - суперництво програм різних угруповань (що претендують на артикуляцію інтересів певних соціальних верств), існування різних наглядових комісій - усе, що зумовлює значне скорочення можливостей монопольного впливу на громадську думку.

По-друге, діяльність засобів масової інформації, котрі багато часу й енергії присвячують усіляким викриттям спроб влади «обдурити публіку. Робота цих людей іноді може зруйнувати імідж уряду» [14].

По-третє, чинником, який обмежує маніпуляційні можливості влади, іноді є не дуже високий статус лідерів в очах громадської думки. Звернімося до вивчення процесу політичної соціалізації Робертом Вайсбергом [15]. Його дослідження показують, що індивід спочатку набуває глибокої поваги до політичного авторитета, і це забезпечує лідеру громадську підтримку, проте з часом позитивне ставлення переноситься від особистостей на посади, котрі ці особистості обіймають (президент «X», сенатор «Y» тощо), і на самі владні інститути (сенат, президентство тощо). Це призводить до значних  зрушень, адже можуть поєднуватися негативне ставлення до політичного лідера з глибокою повагою до інституту, котрий даний лідер представляє. Як фіксують дослідження Інституту Геллапа,

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы