Общие особенности и ведущие направления философии ХХ века

самотність («Інтермеццо»), а то й смерть як спокута за втрачену гар­монію з природою («Тіні забутих предків»). Отже, «пере­мога» над природою обертається поразкою людини. Вихід Коцюбинський шуках в поверненні до природи, «перенесен­ні» її, так би мовити, в саму людину, у встановленні постій­ного діалогу з природою не як з байдужим буттям, а як зі своїм «внутрішнім». Це типове екзистенціальне змалюван­ня взаємин людини і природи.

Започаткувавши в українській літературі жанр «потоку свідомості», Коцюбинський змальовує багатошаровість людської психіки, зазирає до незбагненних для раціональ­ного аналізу глибин несвідомого. Коцюбинського цікавить людська особистість. Звичайно, людина тісно пов'язана з навколишнім природним і суспільним світом. Проте письменника цікавлять не «зовнішні» (природно-соціальні) спонуки людської поведінки, а саме «внутрішні», згідно з якими реалізується індивідуально-неповторне «структурування» світу особистістю, творення власного, не менш ба­гатого за зовнішній, внутрішнього світу індивіда. Людина прагне повноти буття у світі, встановлює зі світом специ­фічно діалогічний стосунок любові до буття, що детермі­нується «серцем», а не зовнішньою необхідністю. Коцю­бинський виразно змальовує особливо «побожне» ставлен­ня українця до землі. Творчість мислителя пронизана екзистенціальними мотивами любові, смерті, голоду, гріха, провини тощо.

 Видатний український мислитель, політичний діяч і письменник Володимир Винниченко (1880—1951) був при­хильником соціалістичних ідей, багато в чому погоджував­ся з марксизмом, але різко розходився з ним у тлумаченні національного питання (практично його можна характе­ризувати як «націонал-комуніста»). Погляди з цих питань, а також змалювання подій української революції 1917— 1918 рр. знаходимо у тритомній праці В

Винниченка «Відродження нації». Український народ, писав Винниченко, «який до злуки з Росією пишався своєю наукою, літе­ратурою, народ, який утворив таку багату пісню, таку гли­боку народню музику. . . цей народ, тепер очевидно, упадав, убожів, дичавів. Причиною ж тому було, як виразно до­водилось усіма уважними дослідувачами, денаціоналізація, нищення рідних форм розвитку».

 Характеризуючи спонуки до прагнення національної незалежності, Винниченко говорить так: «Велика, таємна, нерозгадана людським розумом сила, що зветься люд­ською мовою інстинктом життя, дала людині любов до са­мої себе, як необхідний засіб піддержування життя в собі та навкруги себе. Людина, що має живий, свіжий, здоро­вий інстинкт життя, мусить любити все, що дає їй це жит­тя, що зберігає його, що відновлює, зміцнює життєві її сили. Тому людина любить найздоровшу, найсвіжішу добу свого існування,—дитинство, юнацтво. Теплим зворушен­ням, сумною ніжністю віє від образів, від спогадів тої по­ри, коли так свіжо, так нерозтрачено буяли сили життя. І непереможна, вдячна, трохи навіть містична через свою непереможність і нерозгаданість любов живе в душі лю­дини до всього того, серед чого відбувалась найкраща доба її існування—до тих людей, до тої місцевості, до тих бу­динків, рослин, звірят, до мови тих людей, до крику тих звірят, до всіх явищ, які сприяли, які були хоча би свід­ками зросту її життєвої сили.

В цьому є корінь і основа національного чуття. Через це національна свідомість і любов до своєї нації не знає ні кляс, ні партій, ні віку, ні полу. І визискуваний пролетарій, й визискувач-буржуа однаково люблять себе й все те, що дає й підтримує в них владичну, могутню силу.

 З цього погляду інтернаціоналізм спеціально руського видання, інтернаціоналізм, що вимагає одречення від своєї національності й розтворення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные