Общие особенности и ведущие направления философии ХХ века

інститути «народної освіти».

 Так, у Києві ліквідація університету супроводжувалася взагалі закриттям гуманітарних факультетів—юридично­го та історико-філологічного. Медичний факультет виділе­но в окремий інститут. Створений на базі університету «Вищий інститут народної освіти» (ВІНО, з 1926 р. КІНО) брав на себе завдання готувати працівників народної осві­ти «для всіх типів масової школи».

 Упередженість щодо гуманітарних цінностей, гуманітар­ної культури взагалі (закриття гуманітарних факультетів університетів, хоча, на перший погляд, і дрібний, але над­звичайно показовий факт) — типова риса російського (ле­нінсько-сталінського) «марксистського» світогляду, успад­кована ним від російського «нігілізму» XIX ст. Згадаймо, що серед висланих Леніним у 1922 р. за кордон «буржу­азних» інтелігентів переважна більшість була гуманітарія­ми. Не зайве нагадати, що офіційна, партійно-державна філософія СРСР (діамат) тлумачилася Сталіним як вчен­ня про природу (з якою ототожнювався світ взагалі). Тож не дивно, що домінантою тоталітарного світогляду радян­ської держави стає відвертий технократизм (для партій­но-державного жаргону радянської доби характерними є вислови типу: «письменники—інженери людських душ», «людський матеріал», «кадри», «людський фактор» тощо).

 Показовим, особливо в повоєнний час, є той факт, що партійна еліта (члени ЦК, обкомів, міськкомів, райкомів партії) на 80—90 % складалися з вихідців з інженерно-агрономічного середовища (всі перші секретарі ЦК Ком­партії України повоєнного часу — від Хрущова і до ТІ Тер -бицького—були за освітою інженерами). Відповідним чи­ном склалася традиція обирати президентами Академії "наук, ректорами університетів тощо майже виключно пред­ставників природничих і технічних наук.

Особливо згубними виявилися ці технократичні інтенції російськоментальної радянської «культури» для українсь­кої національної культури, її альтернативної щодо техно­кратизму екзистенціально-гуманістичної ментальності. Тож не випадково лідерами Української національної револю­ції 1990—1991 років стали представники гуманітарної інтелігенції, а її ідейним і політичним штабом — Спілка письменників України.

Ліквідувавши на початку 20-х років університети, ра­дянська влада почала провадити політику «демократиза­ції» студентства, 'яка звелася до «вербовки» студентів з «робітничо-селянського середовища», організації робітничих факультетів (з 1921 по 1926 р

кількість останніх на Ук­раїні зросла з 7 до 31), призначення до вузів і технікумів комісарів з широкими повноваженнями, проведення (почи­наючи з 1921 р. ) регулярних «чисток» студентів і викла­дачів.

 Вища школа офіційно проголошується полем «ідеоло­гічної боротьби». В циркулярному листі ЦК КП(б)У, ро­зісланому до всіх губкомів й осередків вузів «Про бороть­бу з буржуазною ідеологією у вузах» (кінець 1922 р. ), пропонувалося вести постійну роботу серед студентства на підрив авторитету немарксистських. професорів у їх трак­туванні суспільних наук. Протиставляти на кожній лекції буржуазним теоріям (індивідуалізм, ідеалізм, опортунізм, теорія «науки для науки» і т. д. ) нашу теорію революцій­ного марксизму і не перейматися тим, що не завжди вдає­ться глибоко обгрунтувати заперечення. «Такий — класо­вий — підхід до формування нового покоління інтелігенції спричинився до майбутнього істотного зниження її інтелек­туального рівня, до її дегуманізації. Політична влада ви­магала від нової інтелігенції перш за все не високого про­фесіоналізму, а вірності системі».

 Отже, марксизм, вірніше марксизм-ленінізм (термін «ленінізм» виникає на початку 20-х років у працях Ста­ліна та Зінов'єва), стає єдино допустимою в суспільно-гуманітарній (і, звичайно, у філософській) сфері точкою зору. Тому відразу після перемоги радянської влади в Ук­раїні тут виникають навчальні та науково-дослідні устано­ви для підготовки відповідних фахівців і проведення до­слідницької роботи.

У 1922 р. в Харкові

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные