Общие положения о приобретении права собственности

Загальні положення про набуття права власності

Статті 328-330 ЦК визначають деякі засади набуття права власності.

Так, ч. 2 ст. 328 ЦК встановлює загальну презумпцію правомірності набуття права власності. Тобто припускається, що право власності набуте на законних підставах, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (наприклад, коли право власності набуте внаслідок укладення правочину, визнаного недійсним).

Стаття 330 ЦК встановлює спеціальні гарантії набуття права власності добросовісним набувачем. Згідно з цією нормою, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 390 ЦК майно не може бути витребуване у нього шляхом віндикації. Крім того, деякі автори слушно звертають увагу на те, що у цій ситуації мають бути враховані також положення ст. 388 ЦК, яка безпосередньо встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача1. Згідно з цією нормою власник має право . витребувати майно від добросовісного набувача у всіх випадках, коли він набув його безвідплатно. А у тих випадках, коли такий набувач набув його за відплатним договором, власник може витребувати це майно лише якщо воно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) викрадене у власника чи особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їх волі іншим шляхом. У всіх інших випадках власник не має права витребувати набуте майно

На підставі ст. 330 ЦК у добросовісного набувача виникає право власності на це майно.

Підставами виникнення права власності є різні обставини (юридичні факти), з якими норми права пов'язують встановлення правовідносин власності. Згідно з ч. І ст. 328 ЦК це можуть бути будь-які підстави, не заборонені законом, зокрема події (смерть спадкодавця), договори (купівля-продаж), юридичні вчинки (виявлення скарбу), цивільні стани (перебування у шлюбі), а також юридична сукупність (заповіт і смерть спадкодавця) тощо.

Ці підстави нерідко іменують "способи набуття права власності"; їх поділяють на первинні і похідні (вторинні). Критерієм такого поділу одні науковці пропонують вважати критерій волі, інші - критерій правонаступництва. Прихильники першої позиції до первинних відносять ті способи, за допомогою яких право власності виникає незалежно від волі інших осіб, а до похідних — такі, коли воно виникає з волі попереднього власника1. Прихильники критерію правонаступництва до первинних відносять способи, в основі яких правонаступництва немає, а до похідних — ті, що ґрунтуються на правонаступництві2.

Проте більш вдалим видається поділ підстав набуття права власності на первинні і похідні за принципом врахування обґрунтованості (базису) прав.

Суть його полягає в тому, що первинними є такі способи набуття права власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб. Похідні -- навпаки, припускають, що право набувача ґрунтується на праві відчужувана речі.

Поділ способів набуття права власності на первинні і похідні має велике практичне значення, оскільки від типу способу (підстави) встановлення права власності залежить характер претензій, що можуть бути заявлені до власника. Як зазначали ще давньоримські правники — ніхто не може передати

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные