Онковирусы

Онковіруси

За смертністю онкологічні захворювання займають друге місце після серцево-судинних, за страхом, який вони вселяють людям, – перше. У європейських країнах з різних причин щорічно помирає приблизно 1% населення. На рак, хвороби серця та інсульти припадає біля 75% випадків смерті. Піввіку тому від онкозахворювань помирав кожен десятий. Зараз це співвідношення наближається до 1:5. У певний період життя рак розвивається в кожної третьої людини.

Онковіруси. До родини ретровірусів входять численні види, які здатні викликати трансформацію нормальних клітин у пухлинні. З РНК-містких онкогенних вірусів виділяють три типи - B, C, D. Вони мають будову і хімічний склад, характерний для всієї родини ретровірусів. Онковіруси культивують у різних культурах клітин, причому їх репродукція відбувається лише в тих клітинах, які активно діляться. Максимальні онкогенні властивості проявляються при культивуванні в організмі тканин-хазяїв. Онковіруси містять у складі генома онкогени, які започатковують процес трансформації клітин.

Онкогенні віруси названих типів викликають різноманітні онкологічні процеси в організмі тварин і птахів: наприклад, онковіруси типу С є збудниками сарком і лейкозів, типу В - раку й лейкозів.

Існує ще окрема Т-лімфотропна група ретровірусів людини. Зокрема, Т-лімфотропнi віруси 1 і 2 (HTLV-1 i HTLV-2) cпричиняють Т-клітинний лейкоз дорослих людей. Віруси можуть передаватись ч/з кров, трансплацентарно, а також статевим шляхом. Лабораторні методи діагностики новоутворень грунтуються на виявленні пухлинних антигенів або антитіл. Для лік

використовують моноклональні антитіла, навантажені різними цитостатиками.

Клітини організму об’єднані у тканини – однорідні групи з загальним походженням, функцією і спільною “територією”. Кількість клітин у

даній тканині більш-менш постійна. Це відбувається завдяки тому, що молоді клітини постійно діляться та ростуть. При цьому чим більше клітин відмирає, тим більше з’явиться нових. Якщо співвідношення втрата-поповнення з якихось причин порушується на користь поповнення, то у цьому місці виникає надлишкова маса клітин – утворюється пухлина. Ріст пухлини відбувається поступово, поки не утвориться цілком відчутний вузол. Деякі пухлини досягають помітного розміру за кілька тижнів, тоді як іншим потрібні роки.

Чим шкідливішими є умови, у яких знаходиться клітина, тим більша імовірність помилок при її поділі. Травми шкіри, слизових оболонок або інших тканин організму призводять до збільшення ризику виникнення пухлини в цьому місці. Саме тому частіше хворіють на рак ті органи, слизова оболонка яких піддається інтенсивному природному навантаженню: легені, шлунок, товстий кишечник. Подразнення слизової бронхів тютюновим димом, слизової стравоходу та шлунка – гострою їжею, травмування родимок та виразок, що не гояться, підвищує ризик виникнення раку.

Будь-яка тканина займає лише свою “територію” – як за шириною, так за товщиною. Якщо пухлина не виходить за межі тканини, з якої утворилася, і не проникає у сусідні тканини, то вона доброякісна. Головною ознакою злоякісної пухлини є її вихід за межі своєї території. Ракові клітини можуть відриватись від основного вогнища, розноситись лімфою та кров’ю по всьому організму та осідати в інших органах (насамперед у лімфатичних вузлах, печінці, легенях). Там вони утворюють вторинні вогнища росту – метастази. Саме вони роблять пухлину по-справжньому злоякісною.

Ріст злоякісних пухлин необмежений та неконтрольований. Ракові клітини, відірвавшись від пухлини,

1 2 3 4

Похожие работы