Описание языка и стиля в Декамероне Боккаччо

радості і веселощів не від хорошого життя, а швидше для того, щоб забутися.

Загроза, яка нависла над людськими цінностями, спонукала автора з особливою увагою вдивлятися в таке крихке життя, розібратися в ньому, уявивши як його привабливі, прекрасні сторони, так і те, що в ньому потворно і огидно. В багатьох розповідях «Декамерону» прославляється любов, показана її могутність, що додає людям здатність в ім'я неї творити чудеса. Всупереч віковим середньовічним уявленням, любов біля Боккаччо - не гріх, не вимушена необхідність, що забезпечує продовження людського роду, а велике чудо, величезна радість. В його розповідях вона виступає в своїх самих різних обличчях - то плотська насолода, то глибока відданість і вірність, то повна самовідданість.

Щоб її добитися, люди не тільки йдуть на жертви, але і проявляють багато хитрощів і винахідливості.

Автор прославляє цю здібність людини до заповзятливості, до ініціативності, до хитромудрої вигадки заради досягнення своєї мети. В його новелах розказано немало історій, в яких яскраво висвітлюється і дотепність, і веселість, і щедрість, і широта натури людей. З розповідей Боккаччо абсолютно очевидно, що для нього людина і його душевні особливості важливіші за положення цієї людини в суспільстві. Він розбивав міцне середньовічне уявлення про те, що значущість окремого індивіда визначається не його особистими якостями, а його місцем в соціальній ієрархії.

«Декамерон» розвінчував також і духівництво, оголяючи приховані вади, до яких вдавалися служителі церкви. Є в книзі немало новел про користолюбство, про скупість і розпусту ченців і священиків. Ці розповіді мали особливо великий успіх.

Письменник використовує немало фольклорних мотивів, а також тематику народних притч і фабліо, де діяли і спритні шахраї, і жадібні ченці. Увійшли до його книги і деякі сюжети, що запозичені у стародавніх авторів.

Цікаво відзначити, що до "Декамерону" були також включені і художньо перероблені приклади, якими священнослужителі рясно насищали свої проповіді, звернені до народу

Під пір'ям Боккаччо ці повчальні історії перетворювалися на захоплюючі і яскраві твори – і прославлявся в них вже не Бог, а Людина.

Звичайно, церква засудила «Декамерон». Автор в старості відрікся від цього твору як від помилки молодості. Книга була оголошена аморальною і неодноразово заборонялася. Особливе обурення викликали окремі новели, які здавалися занадто фривольними. Сьогодні, коли всюди видається порнографія, дуже відверті сцени «Декамерона» виглядають зовсім в іншому світлі. В них немає смакування натуралістичних, фізіологічних подробиць, а передано у витонченій формі відчуття радості буття, захоплення людською земною насолодою у дусі античних авторів на противагу святенницькому релігійному аскетизму.

«Декамерон» Боккаччо як би підводить підсумок цілої епохи, завершує собою величезний період середньовічної культури і відкриває літературу Нового часу. Боккаччо став основоположником жанру новели, як і жанру психологічного роману.

 Розділ 2. Особливості та мова «Декамерона» Джованні Боккаччо

2. 1. «Декамерон» Дж. Боккаччо – внесок до літературної спадщини епохи Відродження

Давно вже ввійшло в ужиток протиставлення «Декамерону» Дантовій «Божественній комедії», і найвидатніші історики італійської літератури – Де Санктіс, Кардуччі – охоче повторюють у застосуванні до «Декамерону» формули «людської комедії». І справді, вся різноманітність людського життя, метушня й мішанина постатей, ситуація, вражає читача «Декамерону». Здається, вперше в світовій літературі такий калейдоскоп життя пройшов перед читачем на сторінках

1 2 3 4 5 6 7 8