Организационные формы функционирования систем учета прав собственности на ценные бумаги

Організаційні форми функціонування систем обліку прав власності на цінні папери

У практиці фондових ринків різних країн по-різному сформована інфраструктура сектору фондового ринку, що забезпечує облік прав власності на цінні папери. Становлення інфраструктури цього сектору фондового ринку, організація роботи з реєстрації цінних паперів зумовлені, по-перше, історичним розвитком національних фондових ринків,

а по-друге, необхідністю врахування інтересів як емітентів і інвесторів, так і держави в цілому. Так, емітенти мусять мати можливість постійно стежити за зміною складу своїх власників; інвестори мають отримувати вірогідну інформацію про перехід прав власності, а держава повинна контролювати дотримання правил обігу цінних паперів. Відповідно до цього створювалися служби реєстроутримувачів, депозитарії і реєстратори. В різних країнах склад цих служб неоднаковий.

У Франції, наприклад, функції реєстроутримувачів виконують депозитарії. У Німеччині де всі цінні папери мають бездокументарний характер та існують у формі бухгалтерських записів на рахунках інвесторів, облікові процедури на фондовому ринку виконує депозитарна організація «Німецький касовий союз», а реєстраторських організацій немає. Так склалося історично.

У США значення реєстраторських організацій досить велике і вони є обов’язковими учасниками фондового ринку.

У Росії відповідно до федерального закону «Про акціонерні громади» акціонерні громади, які мають більш ніж 500 акціонерів, мають доручати ведення реєстру власників цінних паперів спеціалізованим реєстраторам. Отже, залежно від специфіки національного законодавства, історичних традицій та особливостей формування національних фондових ринків умовно вирізняють дві світові моделі ринку цін­них паперів: американську та європейську (німецьку). Головним критерієм, за яким розрізняють ці моделі, є ступінь централізації операцій з обліку прав власності на цінні папери.

На основі порівняння досвіду зарубіжних країн та діяльності депозитарних установ України можна стверджувати, що в нашій країні сформувався та розвивається такий ринок цінних паперів, у якому поєднуються елементи, властиві як американській, так і європейській моделям

В Україні формування структури фондового ринку забезпечується законами України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30. 10. 96 № 448/96-ВР та «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10. 12. 97 № 710/97-ВР. Учасники Національної депозитарної системи поділяються на прямих та опосередкованих. Прямі учасники — це депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів, а опосередковані — це організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

На сьогодні веденням реєстру акціонерів у Україні займаються депозитарні установи, реєстратори, а також самі емітенти. Зауважимо, що відповідно до закону емітенти можуть самостійно вести реєстр акціонерів, якщо вони мають менше ніж 500 акціонерів.

Залежно від виду служби, що виконує ведення реєстру, існує кілька форм ведення реєстру акціонерів:

  • Централізований («прозорий») реєстр — ведення реєстру акціонерів здійснює одна організація. Перевага цієї форми полягає в тому, що емітент «бачить» всіх інвесторів, але вона незручна для інвесторів, які віддалені територіально від місця розташування реєстратора та які активно працюють на фондовому ринку як «спекулятивні» інвестори. Реєстр з номінальним утримувачем («напівпрозорий» реєстр) замість інвесторів у реєстрі акціонерів записаний номінальний утримувач, який може надавати свої послуги кільком акціонерам цього реєстратора. У такому разі у номінального утри­мувача ведеться частина реєстру акціонерів. Дані про
1 2

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные