Оригинальная литература Княжеского суток - тематика, система жанров, художественные особенности

Москви, відірватися від Матерньої церкви — Української православної церкви. Врешті, у 1589 р. за добрий хабар константинопольському вселенському патріархові московський митрополит став московським патріархом, а у 1686 р. за 200 золотих червінців і 120 соболиних шкурок Київська митрополія була продана вселенським патріархом московському патріархові. Так Матерня оригінальна церква стала дочірньою.

Ці та інші релігійні, політичні (татарські напади) і культурні причини призвели до того, що за рахунок українських культурних сил виникла і розвинулася московська (з 1721 р. — російська) література. [1]

Історичній правді «не змогли назвати стару нашу літературу українською», все ж таки вважали її «київською», то їх радянські продовжувачі вигадали антинаукову теорію про «спільну колиску трьох братніх народів», фактично зарахувавши нашу давню літературу до російської. Отже, література Київської Русі X—XIII ст. — це оригінальна література, її початковий період, бо, як цілком слушно наголошував І. Огієнко, треба «звати українськими всі ті твори, що написані українцями, або написані на українській землі, або що мають виразні ознаки нашої мови». Ще чіткіше це сформулював М. Грушевський у другому томі «Історії української літератури» (Львів, 1991): «Культура XI—XII ст. була оригінальна. . . »[2]

 

1. 1
Перекладна література Княжої доби

З прийняттям християнства у X ст. різко посилюється процес обміну літературними цінностями, починається інтенсивна перекладацька праця. Спочатку перекладалися релігійні книги, що надходили до нас з Візантії (з грецької мови) і Болгарії, збагачуючи тогочасних книжників новими поняттями, мотивами і сюжетами, новими літературними жанрами.

Ми вже згадували про своєрідність тогочасного книготворення - про вільне поводження книжників з оригіналами, що викликало появу редакцій і списків. Подібне явище спостерігаємо і під час засікання творів візантійської і болгарської літератур.

Перекладачі та редактори часто так змінюють іншомовний твір, що він перетворюється на факт літературного процесу Київської Русі, стає його невід'ємною складовою частиною. Тому навіть спеціалістам важко встановити іншомовний оригінал. Такий підхід до чужоземного тексту пояснюється прагненням донести до давньоукраїнського читача запозичений твір у доступній для нього формі, подати чужий сюжет у рідній оболонці. Подібне ставлення спостерігаємо і у першій половині XIX ст. , коли П. Гулак-Артемовський і Л. Боровиковський так переспівали чужі твори (перший баладу А. Міцкевича «Пані Твардовська», а другий «Світлану» В. Жуковського або «Ленору» Бюргера), що написані на їх основі «Твардовський» і «Маруся» стали майже оригінальними українськими творами.

Спочатку у Київській Русі перекладалися релігійні книги - перш за все окремі частини Біблії, яка і в ті часи, і пізніше відіграла надзвичайну роль. Адже у ній зафіксовано і збережено багатовікову пам'ять про найдавніший період історії людства (гіпотези про всесвітній потоп як наслідок вибуху атомної бомби або ж про космічні польоти, засвідчені у пророцтві Ізекіїля і частково підтверджені у працях Дж. Блюмріха та Е. фон Денікена) та історії єврейського народу (археологічні розкопки підтвердили існування міст Аккаду, Уру і Ніневії, тепер в Іраку), а також багатовіковий запас людських знань.

Біблія (у перекладі з грецької - книги) складається з двох основних частин-заповітів -                                     Старого, написаного староєврейською і частково арамейською мовами, і Нового (в оригіналі - грецькою мовою), які, в свою чергу, складаються з окремих

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные