Основные художественные течения: неоклассицизм, романтизм, реализм

жінки", "Здобуття хрестоносцями Єрусалиму", "Хіоська різня" Е. Делакруа). Романтичні образи притаманні деяким картинам Т. Шевченка, зокрема його "Марії" (акварель, 1840 р. ) і "Катерині" (олія, 1842 p. ).

Вагомим внеском у скарбницю світової художньої культури стало й активне звернення романтиків до народної творчості, використання сюжетів, образів, мови, притаманних народним пісням, баладам, епб*су. Саме внаслідок фольклору відбувалося збагачення національних літературних мов, посилювалась морально-виховна функція літератури. Зокрема, народна мораль і фольклорні сюжети становили духовні засади безсмертних казок датського письменника Ганса Крістіана Андерсена (1805—1875 pp. ), де романтика поєднується з реалізмом, а лірика — з тонким гумором та іронією.

Народна творчість буа джерелом тем і образів для компо-зиторів-романтиків. Фольклорні музичні традиції притаманні ліричним пісням австрійського композитора Франца Шуберта (1797—1828 pp. ) і німецького композитора Роберта Шуманна (1810—1856 pp. ), оперним та симфонічним творам чеського композитора Бедржіха Сметани (1824—1884 pp. ), фортеп'янній музиці польського композитора Фридерика Шопена (1810— 1849 pp. ). В останнього картини народного побуту легко простежуються в мазурках, історичні сцени — в полонезах, народні перекази — в баладах. Сонати, етюди, ноктюрни Шопена відображають всю повноту і складність внутрішнього життя людини — від ліричних роздумів до буремної пристрасті. Зазначимо, що музика посідала особливе місце в мистецтві романтизму, адже, заперечуючи класичний раціоналізм, культ розуму в різних його виявах, романтики прагнули апелювати до людських почуттів, впливати на які, на їхню думку, можна найкраще саме за допомогою музики. Не випадково, що саме романтичні композитори XIX ст. становлять низку блискучих талантів, які сягають вершин світової музичної культури.

Крім уже названих, до цієї низки входять Йоган Брамс (1833 — 1897 pp. ), Гектор Берліоз (1803-1869 pp. ), Ференц Ліст (1811-1886 pp

), Фелікс Мендельсон (1803—1847 pp. ), Антон Рубінштейн (1829-1894 pp. ), Петро Чайковський (1840-1893 pp. ), Ріхард Штраус (1864-1949 pp. ), Клод Дебюссі (1862-1918 pp. ), Сергій Рахманінов (1873—1943 pp. ).

З романтичним стилем були пов'язані успіхи оперного жанру, де музика поєднувалась з історичною та літературною драмою. В XIX ст. розгорнулось творче суперництво трьох провідних центрів: французької опери на чолі з Шарлем Гуно (1818—1893 pp. ), Жоржем Бізе (1838-1875 pp. ), Жулем Масне (1842-1912 pp. ); німецької опери, яка сягнула кульмінації в колосальній постаті Ріхарда Вагнера (1813 — 1883 pp. ); італійської опери, чиї незрівнянні традиції утверджували Джузеппе Верді (1813-1901 pp. ) і Джакомо Пуччіні (1858- 1924 pp. ). Розцвів і жанр музичної комедії або оперети, зокрема в Парижі — Жака Офенбаха (1819-1880 pp. ), Відні — Погана Штрауса (1825-1899 pp. ) і Френца Легара (1870-1948 pp. ).

Світоглядно-естетичні засади романтичного мистецтва мали певні внутрішні суперечності. Критичне ставлення до існуючих суспільних порядків, прагнення удосконалити світ, зробити його людянішим, передбачас не стільки заглибленість у фантастичний, ідеальний світ мрії, скільки реалістичне осмислення дійсності з метою пошуку практичних шляхів її видозміни. Тому поступово у творах багатьох романтиків виникали елементи нового реалістичного світовідчуття, дехто з видатних митців-романтиків переходив на позиції реалістичного методу зображення дійсності.

Хоча історія реалізму як художнього методу розпочалася ще в добу Відродження, відсутність чіткої естетичної програми тривалий час не давала йому змоги оформитися в окремий напрям культурного життя, і лише в другій половині XIX ст. він поступово завоював міцні позиції в літературі, образотворчому мистецтві, театрі, почасти в

1 2 3 4 5 6