Основные художественные течения: неоклассицизм, романтизм, реализм

О. де Бальзак зазначав: "Складаючи опис хиб та чеснот, збираючи найяскравіші вияви пристрастей, зображаючи характери, вибираючи головні події з життя суспільства. . . , мені, можливо, вдасться написати історію звичаїв".

Прагнення до вироблення реалістичного світогляду, притаманне європейській людині другої половини XIX ст. , втілилось і у філософії. На хвилі наукової революції поширився позитивізм, який став одним з провідних напрямів філософської думки. Виникнення позитивізму пов'язане з творчістю французького мислителя Огюста Конта (1798—1857 pp. ). Його філософія походить багато в чому від просвітницької традиції XVIII ст. Як і просвітники, О. Конт висловлював віру в безмежні можливості науки, виступає проти традиційної філософської метафізики. На його думку, наука не потребує жодної метафізичної надбудови. Проте він не заперечував існування теорії, яка б здійснювала синтез наукового знання і за якою можна було б зберегти назву "філософія". Але зводитись вона може лише до загальних висновків із природничих та суспільних наук. Проте ні наука, ні філософія не повинні висувати питання про причини явищ, а лише вивчати їх фактичний стан. О. Конт розвинув ідею французького мислителя та соціолога Клода Сен-Сімона (1760— 1825 pp. ) про три стадії інтелектуальної еволюції людства. На першій, теологічній, усі явища пояснюються, виходячи з релігійних уявлень; друга, метафізична, пов'язана зі з'ясуванням сутностей, причин, тут домінує філософія; на третій стадії поширюється вже науковий світогляд, виникає можливість науково-раціоналістичної організації життя. Особливе місце при цьому О. Конт відводив соціології, яка, на його думку, повинна обґрунтовувати наукову політику, примиряти консервативні та революційні тенденції в суспільстві. Він сприймав соціологію як "позитивну мораль" людства, що своїми принципами повинна сприяти "єднанню умів" і встановленню суспільного порядку

Водночас, наполягаючи на необхідності збереження інституцій духовної влади і запровадження своєрідної "наукової церкви", Конт, хоч це і парадоксально, обернув науку на об'єкт містичного культу. Тому один з критиків Конта англійський біо-лог-дарвініст Т. Г. Гекслі (1825— 1895 pp. ) висловився, що контів позитивізм означав "католицизм мінус християнство".

Інший лідер позитивізму, англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820—1903 pp. ), був засновником так званої органічної школи в соціології. Структуру суспільства, соціальні інституції він тлумачив за аналогією з живим організмом, де кожен орган виконує власну функцію. Основним законом соціального розвитку Г. Спенсер вважав закон виживання найпристосованіших спільнот. Революцію філософ сприймав як "хворобу" суспільного організму. Утилітаризм був притаманний його етико-естетичним поглядам і поширювався на культуру. Під останньою Г. Спенсер розумів "приготування до наповненого життя". Культура "містить у собі, по-перше, таку дисципліну і таке знання, які є необхідними для дійсної самопідтримки та утримання сім'ї. . . По-друге, всякий розвиток обдаровань, які сприяють утилізації людських насолод", — писав він.

Позитивізму належала значна роль у формуванні науково-світоглядних засад культури другої половини XIX ст. Філософія позитивізму набула поширення не лише серед природничників, а й серед письменників, архітекторів, художників тощо. Зокрема, на його ґрунті сформувався естетико-художній напрям, що дістав назву "натуралізм".

Використана література:

  1. Історія світової культури. – К. , 1994
  2. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. – Харків, 1990 
1 2 3 4 5 6