Основные права, свободы и обязанности человека и гражданина

Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина

Ядром, системоутворюючим елементом правового ста­тусу людини і громадянина є права, свободи і обов'язки людини і громадянина. В правах, свободах і обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи'.

Права людинице її соціальна спроможність віль­но діяти, самостійно обирати вид та міру своєї пове­дінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчи­ми актами.

Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політич­на, моральна. Для кращого розуміння сутності цього по­няття слід звернути увагу на такі його аспекти:

1) права з'являються у людини від моменту наро­дження як невід'ємні умови фізичного і соціального іс­нування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони лю­диною чи ні;

2) за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умо<-вами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законода­вець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод: не­помірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини і, навпа­ки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтегра­ції функцій соціальної системи;

3) права людини — це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціо­нування сучасного демократичного суспільства немож­ливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридич­ною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечи­ти (гарантувати) не тільки правовими, але й економічни­ми, політичними та культурними засобами;

4) права людини носять універсальний характер, не­подільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони є над­банням кожної людини

Британська енциклопедія визна­чає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широ­ким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам».

Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні то­тожне поняттю «суб'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. В той же час у юридичній літературі звертається увага на те, що понят­тя «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристи­кою таких правомочносте»! особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віро­сповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» пере­дбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у дія­льності певних структур.

Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що форму­люється в системі юридичних обов'язків.

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер­жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Обов'язок характеризується такими рисами:

1 2 3 4 5 6