Основы техники легкоатлетических прыжков

і ноги, спрямована по дотичній до дуги змаху. Піднімальна сила, що виникає при випрямленні тулуба і підйомі пліч, проходить поблизу центра тіла тіла.

  Кут відштовхування значною мірою залежить від положення центра тіла тіла в момент відштовхування щодо опори. Так, при вертикально спрямованому відштовхуванні кут відштовхування дорівнює 90?. Але чим більше виводиться проекція центра тіла за межі площі опори, тим під більш гострим кутом відбудеться відштовхування.  

Поле

  Після відштовхуванні стрибун відокремлюється від землі, і центр тіла тіла описує визначену траєкторію польоту. Ця траєкторія залежить від кута вильоту, початкової швидкості й опору повітря. Опір повітря в польотній фазі стрибків ( у тому випадку, якщо немає сильного зустрічного вітру, більш 2-3 м/сек ) дуже незначно, тому його можна не враховувати.

  Кут вильоту утвориться вектором початкової швидкості польотної фази і лінією обрію. Часто для зручності аналізу його визначають по нахилі результуючого вектора горизонтальної і вертикальної швидкостей, що мають тіло стрибуна в заключний момент відштовхування. Так, у стрибках у висоту з розбігу горизонтальна швидкість у більшому ступені переводиться у вертикальну, і тому кут вильоту великий – у середньому 60 -65?. У стрибках у довжину з розбігу горизонтальна швидкість набагато більше вертикально, і тому кут вильоту значно менше ( звичайно 20-26? ). Теоретично в стрибках результуюча швидкість повинна була б бути трохи вище найбільшої зі швидкостей, що складаються, у заключний момент відштовхування.

  Щоб визначити результуючу швидкість, що є початковою швидкістю польоту о. ц

т. тіла стрибуна, треба знати величину вертикальної і горизонтальної швидкостей центра тіла. У результаті відштовхування стрибун здобуває вертикальну швидкість польоту.

  Виміри стрибучості (поштовхом однією ногою з розбігу) показали, що в польотній фазі центр тіла в добре підготовлених стрибунів у висоту піднімається на 105 – 120 см, при цьому вертикальна швидкість у них складає близько 4,65 м/сек. Ця швидкість при стрибках у довжину і потрійним з розбігу не перевищує 3 – 4 м/сек. Наприклад, вертикальна швидкість у «стрибку» потрійного стрибка доходить до 2,5 – 2,6 м/сек, у стрибках же в довжину – до 3 – 3,5 м/сек.

  Найбільша горизонтальна швидкість досягається при розбігу в стрибках у довжину і потрійним – 10 м/сек і навіть трохи більше. Однак треба враховувати втрату горизонтальної швидкості в момент постановки ноги на місце поштовху і наступного згинання її. Наприклад, у стрибках у довжину і потрійним ця утрата швидкості може доходити до 0,8 – 1 м/сек. Отже, при визначенні результуючої швидкості вильоту стрибуна треба виходити з горизонтальної і вертикальної швидкостей центра тіла. , обумовлених у момент закінчення відштовхування.

  Фаза польоту в стрибках характеризується параболічною формою траєкторії центра тяжіння стрибуна. Рух центра тяжіння стрибуна в польотній фазі варто розглядати як рух тіла, кинутого під кутом до обрію. У польотній фазі стрибун рухається по інерції і під дією сили ваги. З моменту відділення стрибуна від землі його центр тяжіння повинний би рухатися прямолінійно ( під кутом до обрію ), але під впливом сили ваги він переміщається рівноприскорено вниз із прискоренням 9,8 м/сек.

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы