Особенности американской коммуникативного поведения в сопоставлении с украинским

Особливості американської комунікативної поведінки у зіставленні з українською

Необхідність висвітлення особливостей національної комунікативної поведінки диктується сучасними умовами глобалізації і тісних міжкультурних контактів. Знання характерних рис комунікативної поведінки вестиме до адекватного взаєморозуміння учасників комунікативного акту, які належать до різних національних культур.

Термін «комунікативна поведінка» був запроваджений російським дослідником Й. В. Стерніним, який охарактеризував це поняття як сукупність норм і традицій спілкування народу в роботі «Про поняття комунікативної поведінки». Вчений здійснив порівняльний аналіз американської й російської комунікативної поведінки [4]. Т. В. Ларіна займалася питаннями домінантних рис англійської комунікативної культури та категорією ввічливості в англійській і російській комунікативних культурах [2].

Однак питання особливостей американської комунікативної поведінки у зіставленні з українською у науковій літературі не висвітлено належним чином. З огляду на це поставлено мету: охарактеризувавши основні риси американської комунікативної поведінки, порівняти їх з українською.

Джерелами статті стали роботи названих вище вчених, зарубіжні й вітчизняні періодичні видання, а також власний досвід спілкування з представниками американської культури.

Згідно з концепцією ментальних програм Г. Хофстеде [1], американську культуру можна віднести до такої, що має низьку (малу) дистанцію влади. У ній важливим є рівність у стосунках та індивідуальна свобода. Стиль спілкування носить більш консультативний характер. Співробітники завжди можуть підійти до свого керівника з питанням чи критичним зауваженням. Непогодження чи протиріччя з керівником може розглядатися як норма чи вияв критичного мислення. Діти у сім'ї — рівноправні її члени.

Українській культурі притаманна висока (велика) дистанція влади. Керівникам, батькам та іншим носіям владних уповноважень традиційно демонструється слухняність і підкреслена увага

Висловлювання незгоди, жорстка критика і відкрита протидія не схвалюються. Співробітники повинні або визнати владу свого начальника, або повністю відхилити її і розірвати стосунки. Таке ставлення переноситься і на сім'ю. Головною чеснотою вважається повага до батьків і старших членів сім'ї.

В українській культурі, як і у більшості колективістських суспільств, діти вчаться сприймати себе як частину «ми-групи». Між індивідом і групою розвиваються стосунки залежності. Пряма конфронтація з іншими людьми вважається неввічливою і небажаною.

Американську культуру відносять до індивідуалістських, у яких інтереси індивіда переважають над інтересами групи. Мета виховання — зробити дитину самостійною, навчити незалежності, у тому числі й від батьків. Як тільки ця мета досягнута, дитина має залишити батьківський дім. У таких суспільствах від фізично здорової людини очікується, що вона не буде залежати від групи.

Під час знайомства в гостях американець скаже, хто він за професією і запитає, чим займається його співбесідник. В українській культурі часто в такій ситуації з'ясовують, ким доводиться новачок господареві, хто він такий і звідки походить. Тобто його статус ґрунтується на родинних стосунках.

Для американців головну роль відіграє не оточення людини, якою зацікавились, а її особистий, індивідуальний потенціал. Бесіди ж з українськими студентами наводять на думку про постійне ототожнення певної людини з її оточенням. Акцент робиться не на сімейні досягнення, а на особисті. Саме тому в Америці багато молодих людей з досить забезпечених сімей самоутверджуються, набувають власного досвіду, наймаючись у чужі агентства. На думку американців, у житті все залежить від особистих якостей і здібностей людини.

Ілюструє індивідуалізм і той факт, що результати тестів зачитуються українськими викладачами перед всією групою. У США це заборонено, оскільки кожен студент має право на індивідуальну приватну інформацію. З огляду на це, таких тем, як прибутки, відсотки в банку, страхування

1 2 3