Особенности страховой защиты активов предприятий

до моменту настання страхового випадку.

Продукція, що ще не доведена до готовності, стра­хується на основі вартості затраченої сировини, мате­ріалів, енергії та праці, здійснених до часу настання страхового випадку. Для визначення її величини вико­ристовують затверджені ціни, норми та розцінки для даного виду робіт.

Юридичні та фізичні особи можуть застрахувати матеріальні активи як в повній їх оцінці, так і в певній долі (відсотку). Якщо застосовується останній підхід, це означає, що всі об'єкти вважаються застрахованими в однаковій частці від вказаної вище оцінки.

В сучасних умовах розвитку народного господарства України проблема оцінки будь-якого майна набирає особливого значення, тому що відбувається постійне зростання цін на рухоме та нерухоме майно. В повній мірі нейтралізувати вплив інфляції на його страхову оцінку неможливо, але зменшити її наслідки треба.

Можна запропонувати найбільш простий варіант вирішення цієї проблеми шляхом, наприклад, відмови від обов'язкового залишення на відповідальності страху­вальника певної частини майна. Звичайно, такий прийом дає результат при відносно незначних темпах інфляції — в межах 30% щорічно. Правомірно застосовувати також страхування майна по його первісній чи відновлюваній вартості без врахування зносу. Зазначимо, однак, що сказане має сенс лише для фондів з незначним фізич­ним зносом, в межах декількох років.

Складнішим, але й більш ефективним є страхування-з умовою відшкодування втрат, що віднесені до реальної (ринкової) вартості матеріальних активів на день їх пош­кодження (загибелі). В цьому випадку при заключенні договору страхування на рік необхідно за погодженням двох партнерів в страхуванні оцінити середній очіку­ваний індекс інфляції, який і буде застосовуватись для страхової оцінки майна і встановлення страхових платежів. Можливе використання також умов заключення договору на річний строк, з періодичним коригуван­ням (перерахунком) страхових платежів, наприклад, щоквартально. Застосування таких договорів означає, що і страховик, і страхувальник беруть на себе ризик переплати, або недоплати, в залежності від частоти надходження страхового випадку. Однак, така ситуація не запе­речує ймовірний характер страхових відносин.

Основою відшкодування збитків при пошкодженні чи загибелі матеріальних активів є виконання вимог системи пропорційної відповідальності. Зміст її в тому, що при пошкодженні (загибелі) майна, що належить страхувальнику, відшкодування встановлюється в такому відсотку від величини збитків, в якому воно було застра­ховане, але в межах страхової суми. Разом з тим, якщо в договорі про добровільне страхування перевіркою буде встановлено заниження вартості матеріальних активів а порівнянні з фактичною сумою, то відсоток, в якому вони були застраховані, відповідно зменшується.

Розглянемо це твердження на прикладі. Нехай ма­теріальні активи підприємства були застраховані на суму 45 млн

грош. одиниць, або 90% від їх оцінки (50 млн. грош. од. ). Після вступу договору в законну силу підприємство ще закупило майно на суму 5 млн. грош, од. Якщо в результаті настання страхового випадку все майно загине (як застраховане, так і придбане), то від­шкодування складе 90% його оцінки, а при пошкоджен­ні — відповідно 90% затрат по ремонту. При загибелі всіх матеріальних активів належне страхове відшкодування складало б 45 млн. грош. од. Щоб запобігти втратам при такому значному страховому випадку, страхувальники наділені правом збільшувати страхову суму.

Візьмемо іншу ситуацію. Страхувальник зазначив в дого­ворі про страхування оцінку майна в 20 млн. грош. од. , стра­хову суму 15 млн. грош. од. (75% від оцінки). Після настання страхового випадку (пожежі) експерти страхової компанії стали встановлювати

1 2 3 4 5

Похожие работы