Особенности воспитания подростков в различных типах неполной семьи

з батьками (навчально-методична програма підготовки батьків з виховання підлітка в неповній сім‘ї).

Вивчаючи сім’ю або ж надаючи їй конкретні поради з виховання дітей, педагог-дослідник має пам’ятати про вразливість батьківських почуттів. Мабуть чи не найбільше це стосується неповних родин, у більшості з яких в результаті тих чи інших життєвих ситуацій (розлучення, смерть одного з батьків чи його відсутність) матері (рідше – батькові) доводиться самій (самому) здійснювати виховання дитини. При спілкуванні з батьками, як з неповних, так і повних родин педагогу слід пам’ятати, що грубість, високомірність, намагання залізти в душу людини недопустимі; натомість мають бути присутні тактовність, повага до співбесідника, бажання і готовність допомогти розв'язати ту чи іншу проблему у вихованні дитини. Це можливо лише за умови наявності глибоких знань про сильні і слабкі сторони вихованця, вмінні показати їх батькам, довести свою зацікавленість в успішному розвитку дитини, підлітка.

Метою діяльності як класного керівника, так і соціального педагога є передусім такий вплив на устрій сімейного життя, який сприяє становленню психолого-педагогічної культури батьків. Щодо його роботи з неповною сім’єю, то вона має бути різноплановою і вміщати такі компоненти:

  • глибоке, всебічне вивчення сімейного устрою;
  • психолого-педагогічну підготовку батьків до виховання дітей у родині;
  • надання допомоги батькам в їх самоосвіті;
  • колективні та індивідуальні форми роботи з батьками з виховання дітей у сім’ї;
  • психолого-педагогічний супровід дитини, сім’ї в соціумі;
  • допомогу сім’ї в створенні умов для саморозвитку.

Сутність допомоги з боку спеціаліста полягає в корекції методики сімейного виховання, спрямованої на координацію виховуючої взаємодії особистості, сім’ї, соціуму. Вона вимагає вдосконалення умов сімейного виховання в різних типах сімей, корекції змісту, форм і методів виховання з врахуванням вікових особливостей дітей, прогнозування розвитку сім’ї, підвищення її психолого-педагогічної культури як засобу переходу сім’ї з об'єкта виховання в суб’єкт саморозвитку і саморегуляції. На цій основі відбуваються активізація педагогічних можливостей сім’ї і захист її інтересів

Т. В. Лодкіна [2, 58] відзначає, що на сьогодні процес формування особистості в сім’ї став значно складнішим. Причиною, на думку дослідниці, є те, що батьки часто покладаються на свій індивідуальний, не завжди виправданий, досвід, не замислюються над наслідками своїх дій на дитину, недооцінюють силу виховних знань і вмінь, часто самі потребують допомоги.

Труднощі в роботі педагога пов’язані і з тим, що сім’ї різні за інтелектуальним рівнем, моральним обличчям, педагогічній підготовленості. Що стосується неповних сімей, то труднощі в роботі з ними, окрім зазначених, полягають ще й в тому, що ці сім’ї неоднорідні за своїми типами в залежності від їх складу та від того, хто з дорослих і якою мірою здійснює виховний вплив на дитину.

Робота з неповними сім‘ями стосовно формування гуманних взаємин підлітків з батьками орієнтовно має вибудовуватись диференційовано, в залежності від їх типології, оскільки припускаємо, що ті поради і тренінги, які підходять одному типу сімей, не можуть задовольняти всі означені типи. Це залежить як від складу сім‘ї, так і від її виховного потенціалу.

Залежно від останнього всі сім‘ї, що брали участь в дослідженні, умовно були розділені на такі групи.

Першу групу

1 2 3 4

Похожие работы