Особенности фонологической системы языка

Зміст

 

Вступ. 2

1. Функціональний аспект звуків мовлення. 4

2. Поняття фонеми. 6

3. Диференційні та інтегральні ознаки фонем. . 9

4. Фонологічні опозиції в системі фонем. . 12

Список використаних джерел. 17

 Вступ

У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного погля­ду на природу фонеми. Більше того, існує проблема ре­альності фонеми. Якщо Д. Джоунз і Л. Блумфільд є при­хильниками концепції фізичної реальності фонеми, І. О. Бодуен де Куртене і Е. Сепір — концепції психоло­гічної реальності фонеми, а Л. Єльмслев — концепції се­міотичної реальності (фонема — фігура, що служить для побудови знаків), то У. Ф. Тводдел оголошує фонему фік­цією, яка існує лише в метамові лінгвіста, логічним конструктом, створеним з метою зручності опису.

У лінгвістиці є багато різних підходів і фо­нологічних шкіл, найвідомішими з яких є Празька, Лондонська, Американська, Копенгагенська школи.

В Україні зародження фонології пов'язане з імена­ми Є. К. Тимченка ("Курс історії українського язика. Вступ і фонетика", 1929), О. Н. Синявського ("Спроба звукової характеристики літературної української мови", 1929) та О. Б. Курило ("До поняття "фонема", 1930). Далі фоноло­гічні ідеї розвивали І

3. Пет­личний, П. П. Коструба, Ф. Т. Жилко, Л. І. Прокопова, В. С. Перебийніс, Н. І. Тоцька та ін.

Фонологічна система кожної з мов є своєрідною. Своєрідність ця стосується:

-          загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80);

-          організації фонемних опозицій;

-           пропорції голосних та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 го­лосних і 32 приголосні; в російській — 39 фонем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській — 44 фонеми, причому тут аж 20 голосних і 24 приголосні; в німець­кій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у фран­цузькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 приголосних);

-           ха­рактеру самих позицій;

-          варіантів та варіацій фонем.

У цій роботі ми спробуємо проаналізувати функціональний аспект звуків мовлення, визначити поняття „фонема”, описати диференційні та інтегральні ознаки фонем, а також фонологічні опозиції в системі фонем.  


1. Функціональний аспект звуків мовлення

Основою будь-якої мови є звук. Багато років мова існувала лише у звуковій формі. Письмовий код виник набагато пізніше як відображення звукової мови. Роль звукових компонентів дуже важлива і в письмовому мовленні.

Фонема як найменша лінійно неподільна величина ви­користовується для утворення, розпізнавання й розрізнен­ня морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про консти­тутивну та дистинктивну функції фонем.

Конститутив­на функція (від лат. cоnstitutus - визначений) пов'язана з творенням одиниць вищого рів­ня. Дистинктивна функція (від лат. distinctus - розділений) пов’язана з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'язані відношенням контрас­ту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції. Сигніфікативну функцію поділяють на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну. Але таке розмежуван­ня не має принципового значення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.

Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фо­нем.

 Делімітативна функція (розмежувальна) пов'яза­на з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це можливо завдяки наявним обме­женням на появу певних елементів у мовленнєвому лан­цюжку. Так, зокрема,

1 2 3 4 5 6

Похожие работы