Особенности фонологической системы языка
Зміст
Вступ. 2
1. Функціональний аспект звуків мовлення. 4
2. Поняття фонеми. 6
3. Диференційні та інтегральні ознаки фонем. . 9
4. Фонологічні опозиції в системі фонем. . 12
Список використаних джерел. 17
Вступ
У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного погляду на природу фонеми. Більше того, існує проблема реальності фонеми. Якщо Д. Джоунз і Л. Блумфільд є прихильниками концепції фізичної реальності фонеми, І. О. Бодуен де Куртене і Е. Сепір — концепції психологічної реальності фонеми, а Л. Єльмслев — концепції семіотичної реальності (фонема — фігура, що служить для побудови знаків), то У. Ф. Тводдел оголошує фонему фікцією, яка існує лише в метамові лінгвіста, логічним конструктом, створеним з метою зручності опису.
У лінгвістиці є багато різних підходів і фонологічних шкіл, найвідомішими з яких є Празька, Лондонська, Американська, Копенгагенська школи.
В Україні зародження фонології пов'язане з іменами Є. К. Тимченка ("Курс історії українського язика. Вступ і фонетика", 1929), О. Н. Синявського ("Спроба звукової характеристики літературної української мови", 1929) та О. Б. Курило ("До поняття "фонема", 1930). Далі фонологічні ідеї розвивали І
Фонологічна система кожної з мов є своєрідною. Своєрідність ця стосується:
- загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80);
- організації фонемних опозицій;
- пропорції голосних та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 голосних і 32 приголосні; в російській — 39 фонем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській — 44 фонеми, причому тут аж 20 голосних і 24 приголосні; в німецькій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у французькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 приголосних);
- характеру самих позицій;
- варіантів та варіацій фонем.
У цій роботі ми спробуємо проаналізувати функціональний аспект звуків мовлення, визначити поняття „фонема”, описати диференційні та інтегральні ознаки фонем, а також фонологічні опозиції в системі фонем.
1. Функціональний аспект звуків мовлення
Основою будь-якої мови є звук. Багато років мова існувала лише у звуковій формі. Письмовий код виник набагато пізніше як відображення звукової мови. Роль звукових компонентів дуже важлива і в письмовому мовленні.
Фонема як найменша лінійно неподільна величина використовується для утворення, розпізнавання й розрізнення морфем і слів. У зв'язку з цим говорять про конститутивну та дистинктивну функції фонем.
Конститутивна функція (від лат. cоnstitutus - визначений) пов'язана з творенням одиниць вищого рівня. Дистинктивна функція (від лат. distinctus - розділений) пов’язана з розпізнаванням й ототожненням значеннєвих одиниць. Дистинктивна функція може бути розщеплена на перцептивну (розпізнавальну) і сигніфікативну (смислорозрізнювальну). У сфері перцептивної функції звукові одиниці пов'язані відношенням контрасту, а в сфері сигніфікативної — відношенням опозиції. Сигніфікативну функцію поділяють на смислорозрізнювальну і форморозрізнювальну. Але таке розмежування не має принципового значення, оскільки зміна форми слова також пов'язується зі зміною смислу.
Відомі й делімітативна та кульмінативна функції фонем.
Делімітативна функція (розмежувальна) пов'язана з сигнальною вказівкою на межі слів і морфем (пограничні сигнали). Це можливо завдяки наявним обмеженням на появу певних елементів у мовленнєвому ланцюжку. Так, зокрема,