Особенности фонологической системы языка

в чеській мові наголос завжди є сигналом початку слова; [n] в англійській — сигналізує про відсутність перед цією фонемою морфемної (словес­ної) межі; в японській — алофон [д] можливий тільки на початку слова і тим самим служить межі слова, а в інших позиціях фонема <д> реалізується в алофоні [n].

Кульмінативна функція полягає в забезпеченості ці­лісності та виділенні слова, що досягається завдяки на­голосу і сингармонізмові.

Завдяки ек­спресивній функції (виразній), слухач довідується про настрій і почуття мовця. В українській мові вираження емфази (емоційності) до­сягається подовженням наголошеного голосного, наприклад: жа-аль!, блиску-уче! 


2. Поняття фонеми

У 11-томному словнику української мови дається таке визначення фонеми: „Фонема це найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм” [8, с. 614].

Відомий український лінгвіст М. П.  Кочерган визначає це поняття так:

„Фонема (від грец. phonema – звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення зна­ченнєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як най­менший сегментний компонент, а через них – і для розпізнання та розрізнення слів” [3, с. 77].  

Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимсь чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті людини вів наз­вав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у фран­цузькій лінгвістиці у значенні „мовний звук”. Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 р. , а потім ви­користовував Ф. де Соссюр

У Ф. де Соссюра цей термін запозичив Бодуен де Куртене, однак осмислив його по-своєму, тобто надав йому нового змісту. Він розглядав фонему не як носія певного смислу, а скоріше як організаційний центр, навколо якого групуються в нашій свідомості звуки мовлення, які виконують у мові тотож­ні функції. Учень Бодуена де Куртене Л. В. Щерба розвинув і сут­тєво збагатив теорію фонеми, об'єднавши психічний підхід до фоне­ми з функціональним.

Праці Бодуена де Куртене і Л. В. Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважа­ють М. С. Трубецького. Він написав ґрунтовну новаторсь­ку працю "Основи фонології", яка вийшла в 1939 р. в Празі німецькою мовою, у якій виклав свою теорію фонем. Трубецькой зі структурно-семантичного і функціонального підходів дав визначення таких важливих фонологічних понять, як фо­нема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, вста­новив три класи фонологічних ознак (вокалічні, консо­нантні, просодичні), ввів поняття нейтралізації, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єднує фонеми, що ней­тралізуються, наприклад, <д/т> і <а/о>), розробив де­тальну класифікацію фонологічних опозицій.

Значення слів не створюються використаними для їх утворення фонемами, бо фонеми самостійного значення не мають, але фонеми є базою утворення тих одиниць, які є носіями мовного значення плану змісту. Інколи одна фонема може створювати слово або морфему. Так, фонема /і/ в українській мові утворює службове слово - сполучник і; вона ж за інших умов використовується як морфема, що позначає називний відмінок множини: кобзар-кобзарі, або давальний відмінок однини: груша -груші.

Фонема – це загальна мовна одиниця, в складі якої можуть об'єднуватися не зовсім тотожні звуки. Фонема є одиницею мови, вона реалізується в конкретних звуках мовлення. Кожний звук мовлення відзначається рядом артикуляційних, акустичних і фонологічних вла­стивостей.

1 2 3 4 5 6

Похожие работы