Отморожение - классификация, помощь и лечение
Патологоанатомічні зміни в тканинах, що зазнали відмороження, характеризуються великим різноманіттям. Нерівномірність ураження тканин залежить від їх різної фізіологічної стійкості до холоду. Тому поряд із ділянками дегенеративних і некротичних змін зустрічаються і мало змінені або зовсім незмінені ділянки. Отже, при відмороженнях тканини піддаються не суцільному некрозу, а осередковому.
Зміни у відморожених ділянках відбуваються не одразу і виявляються після зігрівання. У патології відмороження розрізняють два періоди: дореактивний (прихований) і реактивний (період після зігрівання). У дореактивному періоді відбувається поступове зниження тканинної температури, що призводить до порушення обміну та кровообігу у відморожених ділянках. Ступінь цих змін залежить від тривалості дії температури. Клінічно дореактивний період виявляється блідістю, нечутливістю відморожених ділянок тіла і падінням шкірної температури.
У реактивному періоді патологічні процеси характеризуються різними ознаками запалення і некрозу, характер яких визначається глибиною і тяжкістю ураження тканин
Розрізняють такі зони ураження тканин:
I зона — тотального некрозу;
II зона — необоротних дегенеративних змін;
III зона — оборотних дегенеративних змін;
IV зона — висхідних патологічних процесів.
Класифікація, діагностика і клінічний перебіг
Розпізнавання відмороження провадять на підставі оцінки об’єктивних змін і опитування потерпілого.
У прихованому періоді захворювання відзначається збліднен- ням шкірних покривів, похолоданням і зниженням чутливості. У реактивному періоді, тобто після зігрівання, діагноз відмороження встановлюється точніше, при цьому виявляються ступінь і протяжність ураження тканин. Об’єктивною ознакою переходу прихованого періоду в реактивний є прогресуючий набряк кінцівки або інших ділянок тіла, які зазнали відмороження.
Сьогодні загальноприйнятою вважається така класифікація:
I ступінь — розлад кровообігу без подальшого розвитку некрозу;
II ступінь — набряк і відторгнення епітелію до росткового шару;
III ступінь — некроз усієї товщі шкіри разом із підшкірною клітковиною;
IV ступінь — змертвіння м’яких тканин, включаючи кістку.
Відмороження I ступеня. Шкіра на відморожених ділянках
набуває червоного, фіолетового, темно-червоного кольору, а інколи має мармуровий рисунок.
Симптоми відмороження — відчуття сверблячки, колючий та пекучий біль і ломота у дрібних суглобах пальців рук і ніг. Характерним є дифузійний набряк шкіри, який поширюється на всю ділянку ураження, тоді як при відмороженнях II, III і IV ступенів об’єктивні зміни зростають від центру до периферії кінцівки. Підвищена чутливість і схильність до рецидивів у разі відносно низьких температур свідчать про те, що й у випадку відморожень I ступеня виникають розлади кровообігу та іннервації.
До відморожень I ступеня належить і озноблення, яке є різновидом хронічного відмороження. Тяжкі ступені озноблення можуть призвести навіть до укривання шкіри виразками та розвитку різних вторинних дерматозів і дерматитів. Отже, захворювання набуває хронічного перебігу. Цим воно відрізняється від типової форми відморожень I ступеня, коли