Отморожение - классификация, помощь и лечение

Механізм виникнення відмороження досьогодні ще цілком не з’ясований. Загибель тканин від «зледеніння» не є єдиною при­чиною відмороження. Нині вважають, що під впливом холоду відбувається порушення кровообігу аж до повного гемостазу, внаслідок чого й настає некроз тканин. В ураженій ділянці су­дини під впливом холоду спазмуються, потім тривалий час пе­ребувають у стані парезу і, нарешті, знову піддаються вторин­ному спазму. Таким чином, патологічні зміни при відмороженні можна вважати наслідком охолодження, яке спричинило пору­шення кровообігу в тканинах.

Патологоанатомічні зміни в тканинах, що зазнали відморо­ження, характеризуються великим різноманіттям. Нерівномір­ність ураження тканин залежить від їх різної фізіологічної стій­кості до холоду. Тому поряд із ділянками дегенеративних і не­кротичних змін зустрічаються і мало змінені або зовсім незмінені ділянки. Отже, при відмороженнях тканини піддаються не суцільному некрозу, а осередковому.

Зміни у відморожених ділянках відбуваються не одразу і ви­являються після зігрівання. У патології відмороження розрізня­ють два періоди: дореактивний (прихований) і реактивний (пері­од після зігрівання). У дореактивному періоді відбувається по­ступове зниження тканинної температури, що призводить до по­рушення обміну та кровообігу у відморожених ділянках. Ступінь цих змін залежить від тривалості дії температури. Клінічно дореактивний період виявляється блідістю, нечутливістю відморо­жених ділянок тіла і падінням шкірної температури.

У реактивному періоді патологічні процеси характеризу­ються різними ознаками запалення і некрозу, характер яких визначається глибиною і тяжкістю ураження тканин

Найчіткі­ше вони виявляються у разі відморожень ІІІ- IV ступеня.

Розрізняють такі зони ураження тканин:

I зона — тотального некрозу;

II зона — необоротних дегенеративних змін;

III зона — оборотних дегенеративних змін;

IV зона — висхідних патологічних процесів.

Класифікація, діагностика і клінічний перебіг

Розпізнавання відмороження провадять на підставі оцінки об’єктивних змін і опитування потерпілого.

У прихованому періоді захворювання відзначається збліднен- ням шкірних покривів, похолоданням і зниженням чутливості. У реактивному періоді, тобто після зігрівання, діагноз відморожен­ня встановлюється точніше, при цьому виявляються ступінь і протяжність ураження тканин. Об’єктивною ознакою переходу прихованого періоду в реактивний є прогресуючий набряк кінцівки або інших ділянок тіла, які зазнали відмороження.

Сьогодні загальноприйнятою вважається така класифікація:

I ступінь — розлад кровообігу без подальшого розвитку не­крозу;

II ступінь — набряк і відторгнення епітелію до росткового шару;

III ступінь — некроз усієї товщі шкіри разом із підшкірною клітковиною;

IV ступінь — змертвіння м’яких тканин, включаючи кістку.

Відмороження I ступеня. Шкіра на відморожених ділянках

набуває червоного, фіолетового, темно-червоного кольору, а інколи має мармуровий рисунок.

Симптоми відмороження — відчуття сверблячки, колючий та пекучий біль і ломота у дрібних суглобах пальців рук і ніг. Характерним є дифузійний набряк шкіри, який поширюється на всю ділянку ураження, тоді як при відмороженнях II, III і IV сту­пенів об’єктивні зміни зростають від центру до периферії кінцівки. Підвищена чутливість і схильність до рецидивів у разі відносно низьких температур свідчать про те, що й у випадку відморожень I ступеня виникають розлади кровообігу та іннер­вації.

До відморожень I ступеня належить і озноблення, яке є різно­видом хронічного відмороження. Тяжкі ступені озноблення мо­жуть призвести навіть до укривання шкіри виразками та роз­витку різних вторинних дерматозів і дерматитів. Отже, захво­рювання набуває хронічного перебігу. Цим воно відрізняється від типової форми відморожень I ступеня, коли

1 2 3 4 5 6

Похожие работы