ПРЕДМЕСТЬЕ Грабник

ПЕРЕДМІСТЯ ГРАБНИК

Міста, як і люди, народжуються, відраховують молоді літа, дорослішають, трапляється, що, і ги­нуть. Скільки селищ, городищ, містечок, що не встигли стати повноправними містами, загинуло у вирі історичних подій! А ось Рівне вціліло, вистояло. І це, незважаючи на татарські набіги в середньовічні часи, на страшні хвороби, що викошували мало не все його населення. Війни, що прокотилися в XX столітті, теж, здавалося, не залишили надій на те, що Рівне відродиться. Проте місто з роками розширялось, зростала й чисельність його населення. Колишні передмістя зараз уже вважаються мало не центральною частиною Рівного. А його сучасні околиці давно вже сягнули на землі навколишніх сіл.

Уже в XIX столітті північно-східний район міста називався передмістям Грабник. Ця назва збереглася й до сьогодні. Зараз так зветься район Рівного, обмежений у північно-західній частині сучасними вулицями Миколи Хвильового, Квітки-Основ'яненка, у південній — Івана Франка, у північно-східній — Уласа Самчука.

Ще в XVIII столітті тут був висаджений великий гай, де серед дерев переважав граб. Звідси й назва — Грабник. Таку ж назву має й старе міське кладовище, поруч із ним сьогодні споруджений Свято-Покровський собор.

Уся ця земля належала власникам міста князям Любомирським. Оскільки якихось інших лісових насаджень поблизу Рівного майже не було, Грабник рівняни часто обирали місцем масових гулянь, або ж усамітнених прогулянок. Однак дозвіл на гуляння потрібно було просити в князів Любомирсвких. Так, коли в серпні 1912 року в місті гучно відзначався 100-літній ювілей війни Росії з Наполеоном, Рівненська міська дума взяла на себе місію "отримати дозвіл у князя Любомирського на влаштування загальнонародного гуляння в гаю "Грабник". Довгий час ця місцевість не входила до міста, а тому не забудовувалася

У першу чергу, Рівне розширялося від замку (район сучасного міського стадіону "Авангард") у напрямку до сучасного центру, потім на захід від залізниці (район сучасного пивзаводу), а значно пізніше, з середини 20-х років XX століття, на схід та північний схід, до Грабника.

Перші спроби звести на Грабнику будівлі, принаймні громадського призначення, були здійснені ще в роки Першої світової війни. Так, у березні 1917 року в Рівному збиралися розпочати будівництво ремісничого училища. Рівненська повітова земська управа доповідала Земському повітовому зібранню: "26 березня в присутності генерал-ад'ютанта Брусилова. . . заклали будівлю училища на ділянці землі князя Любомирського в приміській місцевості "Грабник". Після проведення земельної реформи в Польській державі в 1924-25 pp. місцеві органи влади могли вже викуповувати землю у власників, і користуватися нею на власний розсуд. Так сталося з тією частиною Грабника, що прилягала до вулиці В'язничної (сучасна вул. Пушкіна). Магістрат Рівного просив Любомирських виділити на Грабнику 20 гектарів землі для розміщення нового адміністративного центру міста. Планувалося саме тут збудувати нове приміщення для магістрату, житловий будинок для державних службовців, дві міські школи, міський шпиталь, притулок для старців, театр, бібліотеку, приміщення для пожежної охорони та інші служби. .

Цей грандіозний, як для нашого міста, проект вимагав значних коштів, яких так і не вдалося роздобути. Щоправда, одна з початкових шкіл, імені Коперніка, таки була збудована на вулиці Шемплінського (сучасна вул. Миколи Хвильового, 7). Нині тут розміщується Інститут мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету. Напередодні Другої світової війни розпочалося будівництво й

1 2 3

Похожие работы