Память и развитие личности

План

Пам’ять і розвиток особистості 3

Індивідуальні особливості пам’яті 4

Шляхи розвитку пам’яті 7

Література. 16


Пам’ять і розвиток особистості

Пам’ять - це здатність живої системи фіксувати факт взаємодії із середовищем (зовнішнім або внутрішнім), зберігати результат цієї взаємодії у формі досвіду і використовувати його в поведінці.

Факти запам’ятовування, збереження, відтворення, пригадування, пізнавання, забування тощо давно були предметом пильного спостереження і вивчення. Мабуть, серед «психологічних» понять тільки пам’яті вдалося пройти довгий шлях від античності до сучасності, залишаючи за собою ледь не центральне місце в більшості філософських систем і психологічних теорій. Пам’ять розуміли як основну характеристику душі, її здатність сприймати, розуміти й орієнтуватися. І в міфології, і на рівні сучасної побутової свідомості втрата пам’яті ототожнюється з божевіллям, з втратою особистості.

І все-таки пам’ять відрізняється від інших психічних функцій. Закономірно виникає питання, де проходить межа між пам’яттю і сприйняттям, увагою, мисленням, розумінням, усвідомленням, підготовкою програми дії, волею тощо?

Механізми пам’яті досліджують у межах різних наук, насамперед фізіології, біохімії, психології. Фізіологи з’ясували, що пам’ять забезпечує спільна робота функціональних блоків мозку, значну роль серед яких відіграє блок приймання, обробки й зберігання інформації. Нейрони цього блоку здатні зберігати сліди збуджень і звіряти їх із параметрами нової інформації. Інформація, що надходить, недовго циркулює в замкнених нервових колах. Процеси запам’ятовування та збереження являють собою утворення тимчасових нервових зв’язків між новою інформацією і тією, що вже була закріплена. Процес відтворення - це відновлення цих зв’язків, а забування - їхнє гальмування. Тривале збереження інформації перебуває під контролем лобових часток мозку і в разі їхнього ураження процес відтворення стає безконтрольним.

Як засвідчили біохімічні дослідження, збудження нейронів викликають хімічні реакції, що призводять до зміни складу рибонуклеїнової кислоти (РНК)

Повторна дія того самого подразника зумовлюватиме такі самі зміни, а здатність молекул РНК змінюватися практично необмеженою кількістю способів дає змогу зберігати дуже велику кількість різноманітних слідів. На відміну від молекул РНК, молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) є носіями генетичної пам’яті, зберігають коди генотипу людини. Хоча деякі види ДНК беруть участь і в процесах прижиттєвої пам’яті.

Пам’ять також здатна відновлювати певний емоційний стан у разі повторної дії ситуації. Слідами в емоційній пам’яті є не емоції і почуття, а ті чинники, які їх зумовили. Особливості цієї пам’яті – у швидкості, винятковій стійкості, тривалості зберігання слідів та в мимовільності відтворення. Якщо в житті людини виникає ситуація, схожа на емоційно забарвлені події минулого, у неї з’являються подібні емоційні стани. При цьому людина не ставиться до згаданого почуття як до спогадів пережитого раніше, а пов’язує його саме з цією ситуацією.

 

Індивідуальні особливості пам’яті

У пам’яті людей є значні індивідуальні відмінності. Вони виявляються у відмінностях продуктивності процесів пам’яті; у переважанні пам’яті тієї чи іншої модальності; у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам’яті.

Загальними характеристиками продуктивності процесів пам’яті є обсяг матеріалу, який може запам’ятати людина за певний проміжок часу, швидкість і точність запам’ятовування матеріалу, тривалість збереження матеріалу в пам’яті і готовність до його відтворення. Ці параметри значно розходяться в різних людей, оскільки певною мірою залежать від особливостей типів вищої нервової системи. Встановлено, що продуктивність процесів пам’яті в осіб зі слабким типом нервової системи нижча, ніж у представників із сильним. Однак вони краще запам’ятовують логічну структуру матеріалу. Висока рухливість нервових процесів зумовлює високу швидкість

1 2 3 4 5 6