Передаймо нащадкам наш скарб - рідну мову. Виховний захід з української мови
ПЕРЕДАЙМО НАЩАДКАМ НАШ СКАРБ — РІДНУ МОВУ
Найбільша і найдорожче добре - рідна мова
Урок-бесіда
Мета. Показати багатство рідної мови, довести, що рідна мова — це духовна святиня, найбільший і найдорожчий наш скарб.
На дошці вислови про рідну мову.
«Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування»
(П. Мирний)
«Як довго ждали ми своєї волі слова, і ось воно співа, бринить.
Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить.
(О. Олесь)
«Мово рідна! Колискрва ти стара і вічно нова.
Ти могутня, рідна мово!
Мово — пісня колискова,
Мово — матері уста.
(І. Багряний)
Питання до бесіди.
1. Мова — душа народу.
2. Мова — наша зброя, якою ми служимо народові.
3. Станьмо на сторожі слова.
«Мужай, прекрасна наша мово серед прекрасних братніх мов!»
(М. Рильський)
Вихователь. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово. . .
Мова — це душа народу. Це проста і разом з тим правдива істина. Якщо забувається мова, то народ, який користувався цією мовою, зникає, але не фізично, а морально.
Учень. Мова! А що таке мова? Народ говорить, що «слово до слова — зложиться мова», а Т. Г. Шевченко ось як про неї пише.
Ну що б, здавалося, слова. .
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється, ожива,
Як їх почує!. .
Вихователь. Ну, що б, здавалося, слова. . . — чуємо з малих літ тихе запитання довіри, здобуте з найбільших глибин. — Слова та голос — більш нічого! А серце б'ється, ожива, як їх почує! — І спрямоване в саму душу світу, священне.
Людина з любов'ю і смаком завжди оздоблювала свою оселю, вирізьблювала візерунки на стінах. Кольорам надавали символічного значення. Білий знаменував життєдайне сонце, тож хату білять, щоб в ній було радісно жити. В хаті попід стінами стояли лави, вкриті барвистими ліжниками чи ряднинами. На столі — скатертина, а на образах — вишиті рушники. На ліжку — покривало, уквітчане візерунками. На стіні — килим, а на жердці, ніби букет польових квітів — одяг. Найбільш заслуженим оберегом у хаті була піч — родинний «вівтар», служителем якого була господиня. Берегиня родинного вогнища. Традиційна сільська піч. . . «Ця добра щедра піч твоя, що пахла стравами, печеним хлібом, печеними і сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям і корінням», — писав О. Довженко, поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний та генетична пам'ять завжди повертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і виростали цілі покоління наших предків.
В Теребовлянському районі пізніше хати будували комбіновано: знизу споруджували з каменю, зверху — з вальків. Стіни, коли висихали, обмазували глиною і білили.
— Діти, як ви, прослухавши оповідь про хату, розумієте поняття «рідна хата»?
1-й учень.
Ти стоїш не багата й не пишна,
Виглядаючи з саду в луг.
Рясний цвіт обтрусили вишні
На солом'яний твій капелюх.
2-й учень
Ти приймала і щастя, і лихо,
Поважала мій труд і піт,
Із-під сірої, теплої стріхи
Ти дивилась жадібно на світ.
3-й учень.
Відчиняла ти лагідно двері
Для нового життя і добра.
Друзів кликала до вечері,
Рідна хата моя стара.
Учень. Давня