Пересопницкое Евангелие

Пересопницьке Євангеліє

Про що нам може розповісти стародавній рукопис? Часто у нього немає ні автора, ні назви, а про час створення можна лише здогадуватись. Пересопницьке Євангеліє – одна з небагатьох рукописних книг, історія якої нам відома хоча б частково. Життя цієї книги не обмежилося прикрасою музейної полиці – воно продовжується і тепер.

Рукописні пергаментні сторінки в епоху книгодрукування, коли на пергаменті вже ніхто не писав, робили цю книгу анахронізмом. Її художнє оздоблення в ренесансному стилі і зміст авторських коментарів, навпаки, свідчили про те, що це Євангеліє – твір сучасної йому епохи.

Пересопницьке Євангеліє створювалося в 1556-1561 роках на Волині. Завершено його в Пречистенському монастирі міста Пересопниця (нині село Рівненської області), звідки і отримало свою назву. Стародавнє місто Пересопниця, на високому березі річок Стубли і Горині, було колись замком, оточеним стінами і оборонним земляним валом, – "переспою" (тому – Пересопниця). Починаючи з XII століття є резиденцією багатьох великих князів – В’ячеслава, синів Юрія Довгорукого – Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Василька Романовича, Галицького Данила Романовича. Про те, де починалася робота над цим Євангелієм, в середовищі учених існували різні думки. У передмові до тексту вказаний якийсь монастир, з якого робота над текстом перемістилася в Пересопницький монастир: «. . . в двоци монастирі жеславському». Спочатку «двоци» прочитали як «дівоци» – «в жіночому монастирі жеславському». Але дослідник О. С. Грузинський знайшов середньовічний акт, у якому монастирю, заснованому княгинею Жеславською, було передано у володіння село Дворець (Ізяславський район Хмельницької області). Монастир став називатися Дворецьким («двоци монастир»)

Про княгиню Н. Жеславську відомо з післямови до Євангелія: вона прийняла чернечий постриг з ім'ям Параскева і стала ігуменею цього монастиря. Переписувач Євангелія називає її одним з головних меценатів.

З тексту нам відоме ім'я переписувача – це син протопопа з Ся нока, Михайло Васильович. Про себе він говорить, що, «сподіваючись на те слово Тобі Владики і Христа мого, а не по моїй розумітності» записано у Євангелії. Більше в тексті про нього нічого не написано. Відмінність почерків, якими написаний текст Пересопницького Євангелія, свідчить про те, що воно, очевидно, писалося не однією людиною.  

Як правило, переписувачами були ченці, які мали достатньо завзяття і часу для такого копіткого заняття. Весь корпус староруської літератури свідчить про освіченість переписувачів: одночасно вони були і тлумачами, а часом і авторами тексту, отже – і істориками, філософами і філологами, що мали письменницький дар. Переписування книг в ту епоху відбувалося в спеціально обладнаних скрипторіях (лат. scripti – «написав»), що знаходилися при монастирях. Монастирський статут наказував разом із переписуванням обов'язкове регулярне читання Псалтиря. У передмові і післямові до Євангелія – молитовне звернення до Христа. Молитва передує і організовує процес творіння, завжди закінчувати і починати працю молитвою – органічно для християнина. Читання і переписування книг на Русі було спасенною і богоугодною справою, способом за допомогою людської мови передати духовний досвід. Стародавня Русь не знала читання як розваги. «Світської», в повному розумінні слова, літератури у неї не було. Це обумовлювалося особливим благоговійним ставленням до книжного слова, як до образу Слова-Христа. У ієрархії духовних книг Священне Писання органічно

1 2 3 4 5 6

Похожие работы