Перспективные направления развития социальной психологии в контексте реальных проблем общества
3. Духовний, комунікативний потенціал індивіда, соціально-психологічні прояви особистості в умовах утвердження нової системи цінностей
Ціннісне відношення, думки і образи про смисл буття, цілі діяльності, комунікабельність є інтегральними характеристиками особистості у її взаємодії із соціальним оточенням, у взаємовпливі одне на одного. Такі феномени, як соціальна установка, оцінка реальності, регуляція відносин засобами комунікації розглядаються як смислотворчі процеси життя. Здатність до регулятивно-оціночної діяльності і спілкування – це властивість особистості, необхідна в будь-якій суспільній формації. Але в сучасних умовах оновлення суспільства і свідомості людини, коли індивід включений в складне переплетіння відносин, вона набуває особливого значення – вносить етико-гуманний компонент у відносини; сприяє встановленню ділових контактів; стає засобом, котрий забезпечує успіх сукупної людської діяльності; має значно більшу глибину і радіус дії, аніж прийнято вважати: в неї може включатися генетичний, культурний досвід минулих поколінь.
Названі феномени (соціальна установка, спілкування, регуляторна функція відношення та ін
Успішність людської взаємодії визначається: усвідомленістю учасниками спілкування значення комунікативної діяльності, комунікативних знань та вмінь, комунікабельності, тобто всього, що міститься в понятті “комунікативна компетентність учасників взаємодії”; знанням власних комунікативних можливостей і комунікативних особливостей партнерів по спілкуванню; урахуванням соціокультурного контексту спілкування; систематичним навчанням учасників взаємодії (йдеться про комунікативну підготовку); розробкою технологічного і методичного інструментарію спілкування.
Розвиток особистості у взаємодії із соціумом є процесом, коли при відображенні, ціннісному відношенні та засвоєнні соціального досвіду здійснюється перехід від абстрактної можливості володіти соціальним статусом до реальної можливості і перетворення останньої в регулятор соціального процесу, в дійсність як результат, як сукупність усіх реалізованих можливостей, наданих людині.
4. Соціально-психологічні дослідження системи відносин “індивід – група – суспільство”
Традиційне вивчення групових процесів в наш час набуває особливої ваги, адже зростає кількість конфліктів (від міжособистісних до міжрегіональних), актуальною стає суїцидальна поведінка людини, активізувалися такі групові процеси, як групова поляризація та групова ізоляція тощо.
У зв’язку з цим соціально-психологічного переосмислення потребує проблема співвідношення “індивідуального” і “соціального” (“групового”) як на теоретичному рівні, так і на прикладному. Для її розв’язання актуальною є постановка питання про роль власної активності людини в її взаємодії з групою, яка може бути як розумною, доцільною, так і невмотивованою, “надситуаційною”. Таке розуміння активності людини у взаємодії з соціумом (вмотивована і невмотивована активність може мати як позитивні, так і негативні наслідки) дозволяє з нових позицій підійти не тільки до проблеми пізнання психічного як регулятора соціального процесу, інтуїції, творчої діяльності особистості, але й констатувати існування поруч із людиною статечною, розважливою – людини ризикової, яка випробовує свою долю. Ризикова активність у даному випадку розглядається як перемога над собою, над складною ситуацією, як самозагартування в складних умовах взаємодії з іншими людьми, як подолання страху у налагодженні контактів,