Поэтическое творчество Николая Вороного

Поетична творчість Миколи Вороного

Нові видання історії української літератури поповнюються іменами письменників, чия творчість довгий час була недоступною широкому колу читачів. Це стосується й авторів кінця ХІХ – початку ХХ століття, творчість яких упродовж тривалого часу з різних причин випадала з поля зору дослідників.

Це стосується і творчості Миколи Вороного, який одним із перших в країні звернувся до складного явища європейського модернізму та французького символізму зокрема.

На сьогоднішній день ми маємо лише поодинокі статті, присвячені творчості Миколи Вороного, вміщені у різноманітних збірках, які репрезентують авторів, чия творчість донедавна не була доступною широкому колу читачів, тобто так звані “повернені імена”. Це стаття І. Ільєнка “Микола Вороний”, вміщена у збірці “З порога смерті. Письменники України – жертви сталінських репресій” (К. , 1991), стаття В. Кузьменка “Микола Вороний” у збірці “Гроно нездоланних співців” (К. , 1997).

Також до особи поета привертають увагу передмови до видань творів М. Вороного О. Білецького (до видання 1926 р. ), та дві передмови Г. Вервеса до видань 1989 та 1996 років. До огляду творчості М. Вороного звертались у дискурсах української літератури Т. Гундорова, С. Єфремов, М. Ільницький, С. Павличко, Я. Славутич, А

Ткаченко, В. Яременко та ін. У журналах друкували статті В. Лесик, О. Охріменко, Л. Фененко.

Але попри окремі дослідження творчого доробку М. Вороного на сьогодні не існує узагальнюючих монографічних праць, в яких би було розглянуто ідейно-стильові шукання поета, надто у тісному взаємозв’язку з французькими символістами.

У нашій статті здійснюється спроба окреслити місце і роль особи Миколи Вороного у започаткуванні в українській літературі такого складного явища як модернізм.

Микола Вороний, за ствердженням Г. Вервеса “належав до того покоління української інтелігенції кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. , яке було підготовлене епохою І. Франка до створення нових національних і загальнолюдських культурних цінностей якому в нашій свідомості судилося стати “білою плямою” [1, 6]. Микола Вороний дійсно водив тісну дружбу з Іваном Франком, постійно листувався з ним, вважав його своїм учителем.

Феномен Миколи М. Вороного необхідно розглядати у тісному взаємозв’язку зі світовою літературою того складного періоду. Він творив на зламі двох століть, коли духовна криза усього світового суспільства спонукала шукати нові теми і шляхи втілення вражень від навколишньої дійсності. М. Вороний прагнув відійти від народницької традиції, що довгий час панувала в українській літературі, та вивести її на нові висоти художньо-поетичного мислення. Саме цей митець виступив із ідеєю створення літературного альманаху, який би відобразив ідейно-естетичні шукання в українській літературі того складного періоду.

Маніфестом українського модернізму критика назвала надруковану в “Літературно-науковому віснику” 1901 року “відозву” поета, у якій він звертався до “красного письменства” із закликом укласти “русько-український альманах, який би змістом і виглядом бодай почасти міг наблизитись до новіших течій та напрямків в сучасних літературах європейських” [4, 472].

М. Вороний застерігає письменників від “творів грубо-натуралістичних, брутальних” і закликає їх відійти від шаблонів, що склалися в літературі, відкинути сталі теми, відмовитись від тенденційності, “натомість бажало б ся творів хоч з маленькою ціхою оригінальності, з незалежною свобідною ідеєю, з сучасним змістом; бажало б ся творів, де б було хоч трохи філософії, де б хоч клаптик

1 2 3 4 5 6