Поэзия вагантов
У 1803р. було знайдено найбільш значне зібрання середньовічної світської лірики – „Буранські пісні” („Carmina Burana”), Бейренські пісні – від латинізованої назви монастиря Бенедикт Бейрен, де вперше виявили згаданий рукопис з ХІІІст. До цієї збірки ввійшло близько 200 латинських віршів переважно вагантського походження. Ознайомившись з ними, „. . . здивована Європа побачила, що похмуре середньовіччя вміло не тільки молитися, а й веселитися, і не лише рідними мовами, а й вченою латиною. . . ”
Авторство віршів цього збірника, так само як й інших рукописів, – Кембріджського, Оксфордського, Ватиканського та інших, здебільшого не з’ясрване й до цього часу. Отож поезія вагантів переважним чином анонімна
Соціальний склад такої групи визначав до певної міри саму форму і зміст поезії вагантів. У формах своєї ліричної і дидактичної поезії ваганти тісно пов’язані з вченою латинською поезією каролінгської епохи (тонічне віршування, рими, лексика, образи й стилістичні прикраси), а через неї – з латинською поезією раннього християнства й античного світу, зокрема, „Піснями пісень”. Велике значення для любовної лірики вагантів мала також поетична творчість Овідія („Ars amatoria”) та поезія Горація, Ювенала.
Вплив античної поезії помітний не лише у міфологічних аксесуарах (Венера, амур, купідони, інколи навіть німфи й сатири), якими ваганти полюбляли прикрашати свої твори, чи в іменах дійових осіб (Флора, Філліда і т. п. ), але і в концепції кохання, і в образі коханої, які позбавлені типових для куртуазної лірики ремінісценцій феодальних відносин – куртуазне служіння дамі і які пройняті земною радістю тілесної насолоди; характерно, що опис голого тіла (цікаве мотивування в одній з пісень – підглянута сцена купання) характерне для вагантської поезії, ніж для лірики трубадурів та міннезенгерів.
Відлунням вченої поезії є схильність вагантів до форм діалогічного обговорення казуїстики кохання (conflictus, certamen). Можна виявити ремінісценції античної поезії також в описах і в символіці природи у вагантів, що за яскравістю кольорів часто переважають весняні зачини куртуазної лірики; з іншого боку, в символіці природи у вагантів багато співпадінь з народною піснею, яка,безумовно, вплинула на їх поезію. З мотивами кохання у ліриці вагантів поєднується мотив вина і пиятики; саме з жанру застільних пісень вагантів пізніше склалися численні студентські пісні: „Meun est propositum”.
У поезії вагантів виразно проявляються демократичні, як на той час, риси. Майстерні версифікатори, вони охоче зверталися до народної творчості, використовуючи мотиви й форми фольклорних пісень. Латиною зазвучали вже згадані жіночі пісні, а також „весняні заспіви”, пісні на світанні (альби) тощо. Ваганти не намагалися прикрашати життя, їм не властива куртуазна манірність. Як і в середовищі жонглерів, будь-які вірші, що відповідали настроям та смакам вагантів, ставали загальним надбанням, вони не тільки пародіювали євангелічні та літургійні тексти, але й