Пожизненное лишение свободы как вид наказания по уголовному праву Украины

Значною перешкодою на шляху становлення України як демократичної, соціальної, правової держави є злочинність. Криміногенна ситуація в державі, вказується у Постанові Верховної Ради України від 23 березня 2000р. "Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій законності в забезпеченні прав і свобод людини", "за рівнем, змістом та негативними наслідками є складною, напруженою, загрожує національній безпеці України, гарантованим Конституцією України правам людини на життя, здоров’я, власність" [1. – 2000. – №24. – Ст. 193].

Важливу роль у боротьбі із злочинністю відіграє покарання, зокрема і найсуворіший його вид – довічне позбавлення волі. Однак стан дослідження у літературі цього покарання не можна визнати задовільним. Ґрунтовних робіт, спеціально присвячених довічному позбавленню волі, немає. У наявній ж літературі – підручниках і коментарях до КК – воно розглядається фрагментарно і у загальних рисах, без необхідної глибини і повноти, що, зрозуміло, не може сприяти правильному його застосуванню. З огляду на це до питань, що потребують першочергового з’ясування, належать, зокрема, такі: формулювання самого поняття довічного позбавлення волі; розкриття змісту підстав та умов його встановлення і застосування; виявлення й аналіз ознак, що визначають дане покарання як найсуворіше з передбачених чинним КК; вироблення пропозицій щодо вдосконалення ст. 64 КК, присвяченій цьому виду покарання. Розв’язання зазначених проблем, як видається, сприятиме правильному і ефективному використанню довічного позбавлення волі та підвищенню якості законодавчої регламентації питань, пов’язаних з його встановленням і застосуванням.

Довічне позбавлення волі було запроваджене у вітчизняну систему покарань Законом України від 22 лютого 2000р. "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" [1. – 2000. – №17

– Ст. 123] як свого роду замінник смертної кари, скасованої в силу ст. 152 Конституції України 29 грудня 1999р. у зв’язку з ухваленням цього дня Конституційним Судом України рішення про неконституційність положень КК України 1960р. , що передбачали смертну кару [2, 2000, №1, 16-21][1]. Цим Законом КК України 1960р. був доповнений ст. 252, у якій вказувалось, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжкого злочину і застосовується у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважатиме за можливе призначити позбавлення волі на певний строк. Покарання у виді довічного позбавлення волі не застосовувалося до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

КК України 1960р. встановлював довічне позбавлення волі за 5 загально-кримінальних злочинів, пов’язаних, як правило, з умисним посяганням на життя особи, і за 18 військових злочинів, вчинюваних у воєнний час або у бойовій обстановці, чи зв’язаних з умисним вбивством. До них належали: посягання на життя державного діяча (ст. 58); посягання на життя представника іноземної держави (ст. 59); диверсія (ст. 60); умисне вбивство при обтяжуючих обставинах (ст. 93); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з охороною громадського порядку (ст. 1901); непокора, вчинена у воєнний час або в бойовій обстановці (п. "в" ст. 232); опір начальникові, а також іншій особі, що виконує покладені на неї обов’язки по військовій службі,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные