Политика Российской империи в отношении Украины в XVIII век

в якому Петро І ще у 1708 р. розгледів можливого “другого Мазепу”, намагався нейтралізувати діяльність Колегії : неодноразово нагадував цареві його власний наказ 1708 р. московським воєводам “ дабы до малороссийского народа … отнюдь не интересовались и прав их и вольностей не нарушали”, прагнув згуртувати старшину в пасивному опорі, провів судову реформу. Жорстоке придушення опозиції гетьмана та його прихільників ( їх закатували в столичній Петропавлівській фортеці) ще більше зміцнило вплив Малоросійської колегії.

Смерть Петра І і політика контрреформ, здійснювана його наступниками, а найбільше зростаюча загроза нової війни з Туреччиною дещо змінили політику центру щодо України.

Їй було повернуто право обирати гетьмана . У 1727 р. ним став миргородський полковник Д. Апостол; тоді ж було скасовано Малоросійську колегію та накладені нею податки; організацію зв’язків з Гетьманщиною знову було передано міністерству закордонних справ.

Це був тактичний відступ, лише формальне поновлення деяких рис української автономії за збереження загальної тенденції до її обмеження і ліквідації. Однак Д. Апостол все ж зміг дещо поновити державний земельний фонд, провести реформу судочинства, заснувати військовий скарб і домогтися визнання бюджету Гетьманщини, повернути під свою владу Київ, зменшити кількість російських полків на території України до шести. Гетьман проводив досить ефективну політику підтримки мануфактурного виробництва, намагався усунути дискримінацію українського купецтва, однак тут зіткнувся з жорсткою протидією російського уряду.

Певні поступки в зв’язку з майбутньою війною з Туреччиною відбулися і в позиції імперського Петербурга щодо запорожців: у 1728 р. їм було дозволено повернутися в межі Росії, а 1733 р. – заснувати Нову Січ на річці Підпільній. Відновилась територія Запорожжя в складі 8 паланок та традиційний військово-політичний устрій

Однак роль козацьких мас в ньому занепадала, натомість посилювалася влада підтримуваної центром старшини.

Після смерті Д. Апостола в 1734 р. імператриця Анна Іванівна замість гетьмана запровадила “Правління гетьманського уряду”(1734-1750рр. ) ”Правління” складалося з трьох російських і трьох українських чиновників на чолі з князем О. Шаховським.

Останній був наділений фактично необмеженою владою і мав наказ “Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа”.

Брутальне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя, терор “Таємної канцелярії” щодо опозиційної старшини, політика русифікації доповнилася для України тягарем російсько-турецької війни 1735 - 1739 рр.

Для воєнних потреб було мобілізовано 65 тис. козаків і 205 тис. селян, з яких кожний десятий загинув; край неодноразово спустошували турецько-татарські війська, господарство зовсім занепало.

Протягом війни коштом українського населення утримувалося від 50 до 75 російських полків. Навіть один із російських міністрів мусив визнати: “Не залишилося хліборобів, які потрібні, щоб… прогодувати сам край…Багато ланів не засіяно, - нема кому і нема чим працювати, бо волів, якими тут орють, усіх забрано і заморено під час походу, а що залишилося, то тепер забирають…” Відновити довоєнний рівень господарства Україна змогла тільки через 25 років, але головне завдання у війні – вихід до Чорного моря – залишилося невирішеним.

В таких умовах царизм змушений був уповільнити наступ на українську автономію. 1750 р. гетьманом України став брат фаворита нової імператриці Єлизавети Петрівни – Кирило Розумовський.

За молодого гетьмана, який саме закінчив освіту в кращих європейських університетах і заодно був президентом Російської Академії наук, як вказував відомий український історик О. Оглоблін, настала “доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зростання Лівобережної України і буяння української національно-політичної думки, доба блискучого

1 2 3 4 5