Поляки в Украине

80 років тому на території Волинської округи було створено, а через десять років ліквідовано єдиний в Україні польський національний Мархлевський район. З нагоди цієї дати Польське наукове товариство у Житомирі й Інститут підприємництва та сучасних технологій проводять у Житомирі ІІІ Міжнародну конференцію «Поляки і політика». Участь у заході братимуть науковці з України та Польщі.

Привертаємо увагу читачів до цієї дати і наводимо стислі відомості про історію проживання поляків в Україні й історію Мархлевського району.
У наступному номері ми детально розповімо про конференцію, її учасників, а також усі заходи, що відбувалися в рамках конференції.

Із давніх давен оселялися поляки на українських землях. За часів Ярослава Мудрого в XI ст. вони займали місцевості вздовж річки Рось. Нова хвиля колонізації припадає на XVII ст. – після Люблінської (1569 р. ) та Берестейської (1596 р. ) уній, коли українські землі опинилися у складі Речі Посполитої. Після приєднання України до Росії там зберігаються маєтки польської шляхти і залишаються польські поселення. Три поділи Польщі у ХVШ ст. (1772, 1793, 1795 рр. ) за участю Росії сприяли міґрації поляків в Україну. За переписом населення 1897 р. в Україні проживало понад два мільйони поляків, що становило 4,5% її мешканців. Більшість їх зосередилася на Правобережжі та Східній Галичині. 50,3% поляків мешкало у Львові і 43,4% – у Львівському повіті. В Російській імперії поляки, як і українці, перетворилися на поневолену національну групу. В особливо важкому становищі вони опинились після поразки польсь-кого повстання 1830-1831 рр.

Надії поляків на національне відродження посилилися після повалення в Росії монархічного ладу. Певні кроки в цьому напрямі було зроблено Радянською владою на початку-середині 20-х рр

За даними перепису 1926 р. , в Україні проживало 476,4 тис. поляків (1,64% всього населення республіки). В Україні проживало 48% поляків, що мешкали в СРСР. Польське населення здебільшого знаходилося в західних реґіонах республіки.

Так у Волинській окрузі було 86,6 тис. поляків, Шепетівській – 60,2 тис. , Проскурівській – 58,5 тис. , Бердичівській – 48,4 тиc. Що ж стосується соціально-політичного, релігійного та культурного стану польського населення, то він серйозно непокоїв представників влади. Особливе роздратування у радянських і партійних працівників викликали традиційна релігійність поляків, а також те, що розвиток «колективних» форм господарювання серед них порівняно з іншими національними групами був досить низький.

Вважалося, що найкращим методом «радянизації» польського населення є створення навчальних закладів із викладанням польською мовою, виділення національних адміністративно-територіальних одиниць, а також і впровадження інших заходів щодо забезпечення їх національно-культурних інтересів. З 1925 р. у місцях, де переважало польське населення, почалося виділення польських національних сільських рад. У тому році в Україні (включаючи й Молдавську АСРР) таких рад налічувалося 64.

Наступного року їх стало 129, 1927 р. – 139, 1931р. – 164. У польських сільських радах (за даними на 1927 р. ) проживало 155 тис. чоловік, з них 113 тис. поляків (73% загальної чисельності їхніх мешканців). Однак ступінь охоплення польського населення національними польськими адміністративно-територіальними одиницями був незначний – 24% поляків України.
1925

1 2 3