Понятие массовой коммуникации. Функции массовых коммуникаций

Масова комунікація є одним із видів комунікації. Кожен вид ко­му­нікації відрізняється один від одного не тільки природою комуні­ка­тивного процесу, а й природою тих компонентів, які виконують функцію спілкування або організовують його. Якщо сукупність цих ком­понентів називати системою, то можна говорити про особли­во­сті системи комунікації залежно від її виду та природи.

Є цікава думка у дослідниці масових комунікацій Зернецької О.  В. про специфічну природу масо­вої комунікації. Природа її — у виробництві інформації за допо­могою найновітніших технічних засобів, яке спричинене передусім середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей по­ве­дінки для мас, уособленим, зокрема, в масовій культурі . Це те, про що ми говорили у пер­шій лекції: ви­роб­ничий підхід до про­цесу масової комунікації був зумов­ле­ний са­мою струк­ту­рою масової комунікації та переходом люд­ства на рі­вень побудови індустріального су­с­­пі­ль­ства.

Таким чином, залишаючись процесом встановлення і під­триман­ня контактів у суспільстві, процесом його консолідації, масова комунікація сьогодні — це:

1) виробництво інформації як продукції;

2) використання технічних засобів для виробництва інформації;

3) масова культура (масові цінності, типові для мас моделі пове­дінки), яка обумовлює цілі виробництва інформаційної про­дук­ції, її призначення;

4) специфічне суспільне середовище, для якого властива масова культура і яке є замовником та споживачем інформаційної продукції.

Виробництво інформації здійснюється виробниками ЗМК, яких в Україні сьогодні багато (див. першу лекцію та довідку вище). Су­часне інформаційне виробництво характеризується розгалу­же­ною й складною системою виробників: інформаційних агентств, ре­дакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо

Ким же є виробники ЗМК у структурі масової комунікації — комунікантом чи кимось іншим?

Якщо взяти до уваги загальну модель комунікації, то в рольовому аспекті про­цес спілкування відбувається в системі соціальних ролей, які вико­нують люди в тій чи іншій комунікативній ситуації. За своєю при­ро­дою людина соціально є поліфункціональною істотою. Але неза­леж­но від соціальної функції вона завжди виконує роль або комуні­кан­та, або комуніката. Можна сказати, що комунікатор — це функ­ція соціальної ролі [К = f(СР)] в кон­кретних соціально-комунікативних умовах. Зміст і форма цієї функції залежить від змісту й характеру соціальної ролі. Так, поведінка комунікатора, зміст його висловлювання, характер його мовлення залежить від того, хто є носієм комунікативної функції — дитина чи дорослий, людина освічена чи ні, людина з міста чи з села, робітник чи педагог і т. д. На цій основі можна розрізняти типи комунікаторів, чому й буде присвячена одна з лекцій. Від ти­пів комунікаторів залежить і організація комунікативного про­цесу. Якщо порівняти таких комунікаторів, як пропагандист (модель Чакотіна), відправ­ник інформації, що належить до пер­винної соціальної групи (мо­дель Рілеїв), професіональний комунікатор (модель Вестлея-Мак­Ліна), комунікатор із психо­логічними змінни­ми (модель Малець­кого), то з упевненістю можна сказати, що орга­нізація процесу спіл­кування для кожного з цих типів комунікаторів буде своєю. Для прикладу розглянемо спілкування між професій­ним комунікатором і публікою та непрофесійним комунікатором і тою ж публікою. У першому випадку комунікативний процес мати­ме більшу осми­сленість і чіткість, відсутніми будуть зайві акти мовлення, тема­тичні відхилення; у другому випадку процес спілку­вання може бути підпорядкований асоціативній роботі пам’яті, позначений зайвими мовними операціями й діями.

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы