Поиски теоретических моделей европейской интеграции
Головною константою стратегії Європейського Союзу, як в часи його заснування, так і сьогодні, лишається оптимальне поєднання політичного прогресу з прогресом економічним і соціальним. Це, зокрема, простежувалось як на першому етапі євроінтеграції, так і пізніше, з визначенням її органічної політичної складової, а саме – підписанням Єдиного європейського акту 1986 року, Маастрихтської угоди 1992 року та Амстердамського договору 1997 року.
Визначальною рисою розвитку наукового студіювання євроінтеграційних процесів є істотне розширення його проблематики. Прикметна ознака новітніх інтеграційних теорій, які мають адекватно пояснювати сучасні процеси і окреслювати напрямки подальшого їх розвитку, – усвідомлення поліваріантності тлумачення ролі і значення суб’єктів міжнародних відносин.
Р. Шуман: „Європу не буде створено швидко чи за єдиним планом. Вона розбудовуватиметься через послідовні досягнення, які слугуватимуть основою реальної солідарності” [1]. Ця теза (по суті – перший принцип Декларації Р. Шумана) виразно та логічно пояснює сутність європейського інтеграційного процесу. Більше того, в теоретичному вимірі вона, по-перше, доводить недієздатність федералістського підходу саме на початковій фазі розвитку євроінтеграції – тобто неможливість створення федеративної супердержави попри існування у світовій практиці ефективних моделей такого устрою. По-друге, цей принцип відображає сутність філософії розвитку євроінтеграції, а саме – надання переваги практиці, а не формуванню апріорі ідеологем чи теоретичних конструкцій, якими має керуватися практика. Концептуально теорія ані на початку творення форм європейської інтеграції, ані сьогодні не виступала детермінантою політичних рішень
Відтак на принципові питання європейської інтеграції в політичній теорії не існує єдиного погляду. Та навряд чи він і можливий. Євроінтеграція спочатку бачилася об’єднанням на кшталт США. Але висловлювалися й радикальні заперечення – цей шлях для Європи неприйнятний.
На нашу думку, зважаючи на динамічну еволюцію якісних характеристик ЄС, бажано було б застосовувати комплексний підхід до вивчення євроінтеграційного процесу, підходу мультикаузального, мультилінійного, з’ясування мережі взаємозалежних причин історичних змін, що, з точки зору методології дослідження, дозволяє осмислювати євроінтеграцію як цілісний процес з власною внутрішньою логікою розвитку, з виокремленням специфіки його якісних характеристик.
Метою статті є аналіз насамперед політичної теорії європейської інтеграції, її ключових положень, які ще продовжують дискутуватися в наукових колах. Спробуємо також виокремити проблемні питання мозаїки теорії євроінтеграції, які потребують комплексного дослідження.
На сьогодні зроблено чимало теоретичних узагальнень стосовно процесу розвитку інтеграції суверенних держав Європейської спільноти, надалі – Європейського Союзу, а також наукових розвідок щодо еволюції теоретичних основ євроінтеграційного процесу. Більше того, за істотної зміни ситуації на євразійському континенті на зламі ХХ – ХХІ століть, а також внаслідок поступового формування (зауважимо, що цей процес відбувається саме тепер) нового суб’єкта міжнародних відносин у глобальному вимірі – Європейського Союзу, вчені прагнуть узагальнити існуючі теоретичні моделі інтеграції, а також розробити нові [2]. Втім зрозуміло, що це вельми складне завдання, позаяк розробка новітньої теорії