Потебня Александр Афанасьевич
Потебня Олександр Опанасович (1835-1891)
Народився Олександр Опанасович Потебня 10 вересня 1835 року в селі Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії (тепер с. Гришине Роменського району Сумської області) в українській дворянській родині. Атмосфера, що панувала в сім’ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла серйозному захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури. Маючи за плечима грунтовну загальноосвітню підготовку, Олександр Потебня вступає до Харківського університету з метою студіювання юрисдикції, але, провчившись рік, переходить на історично-філологічний факультет, який закінчує в 1856 році.
Вся майбутня діяльність ученого чітко розмежовується на два основні життєві періоди. З 1860 до 1865 року — розробка філософсько-психологічної теорії мови на базі критичного осмислення ідей В. Гумбольдта і Г. Штейнталя, психологічних досліджень І. Гербарта і Г. Лотце, а також представників класичної німецької філософії, зокрема І. Канта. З 1865 до 1891 року — наукова діяльність у сфері граматики і фонетики російської, української та інших слов’янських мов із застосуванням новітніх досягнень індоєвропеїстики.
Майже все творче життя великого мовознавця було пов’язане з Харківським університетом. Тут він розпочинав як викладач російської словесності, тут у 1861 році захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії», тут же у 1862 році пише найзнаменитішу свою працю «Думка і мова». У тому ж році О. Потебню було відряджено до Німеччини для студій над санскритом на кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов. Через рік він повертається до Харківського університету і обіймає посаду доцента кафедри слов’янського мовознавства.
Значним внеском у мовознавчу науку стала праця О. Потебні «Із записок з російської граматики» (1874 р. ), що була його докторською дисертацією. У ній дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови та всієї системи східнослов’янських мов у їх зв’язках з іншими мовами. Ця праця грунтувалася на великих даних української мови, а мова взагалі розглядалася у зв’язку з історією народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки. З 1875 року О
Граматичну систему О. Потебні пізніше творчо використали провідні вітчизняні вчені Д. Овсянико-Куликовський, В. Ягич, О. Шахматов та ін. Велику увагу приділяв учений вивченню психології словесно- художньої творчості — «З лекцій з теорії словесності», «Із записок з теорії словесності». О. Потебню по праву вважають творцем лінгвістичної поетики. Значний внесок О. Потебня зробив у розвиток науки про народну поетичну творчість та етнографію. В умовах жорстокого гноблення царизмом найменших проявів усього національного О. Потебня постійно повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної творчості. Він теоретично обгрунтував невід’ємне право кожного народу розвивати та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки».
Помер О. О. Потебня 29 жовтня 1891 року, похований у Харкові. Ім’я О. Потебні носить Інститут мовознавства АН України.
Початок діяльності Олександра Потебні припадає на 60-ті роки XIX століття — на час, коли відбувалася активізація соціальних рухів як спротив реакційним проявам самодержавства. На загальній хвилі підйому суспільної самосвідомості формувалася спрямованість світогляду вченого, його позиція гуманіста й демократа. У цей же час