Потебня Александр Афанасьевич

Потебня Олександр Опанасович  (1835-1891)

Народився Олександр Опанасович Потебня 10 вересня 1835 року в селі Гаврилівка  Роменського повіту Полтавської губернії (тепер с. Гришине Роменського району  Сумської області) в українській дворянській родині. Атмосфера, що панувала в  сім’ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла серйозному  захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури. Маючи за  плечима грунтовну загальноосвітню підготовку, Олександр Потебня вступає до  Харківського університету з метою студіювання юрисдикції, але, провчившись рік,  переходить на історично-філологічний факультет, який закінчує в 1856 році.

Вся  майбутня діяльність ученого чітко розмежовується на два основні життєві періоди.  З 1860 до 1865 року — розробка філософсько-психологічної теорії мови на базі  критичного осмислення ідей В. Гумбольдта і Г. Штейнталя, психологічних досліджень  І. Гербарта і Г. Лотце, а також представників класичної німецької філософії,  зокрема І. Канта. З 1865 до 1891 року — наукова діяльність у сфері граматики і  фонетики російської, української та інших слов’янських мов із застосуванням  новітніх досягнень індоєвропеїстики.   

Майже все творче життя великого мовознавця було пов’язане з Харківським  університетом. Тут він розпочинав як викладач російської словесності, тут у 1861  році захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній  поезії», тут же у 1862 році пише найзнаменитішу свою працю «Думка і мова». У  тому ж році О. Потебню було відряджено до Німеччини для студій над санскритом на  кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов. Через рік він повертається  до Харківського університету і обіймає посаду доцента кафедри слов’янського  мовознавства.

Значним внеском у мовознавчу науку стала праця О. Потебні «Із  записок з російської граматики» (1874 р. ), що була його докторською дисертацією.  У ній дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови та всієї системи  східнослов’янських мов у їх зв’язках з іншими мовами. Ця праця грунтувалася на  великих даних української мови, а мова взагалі розглядалася у зв’язку з історією  народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки. З 1875 року О

О. Потебня  стає професором кафедри російської мови і літератури, де й працює до кінця свого  життя.

Граматичну систему О. Потебні пізніше творчо використали провідні вітчизняні вчені Д. Овсянико-Куликовський, В. Ягич, О. Шахматов та ін. Велику увагу  приділяв учений вивченню психології словесно- художньої творчості — «З лекцій з  теорії словесності», «Із записок з теорії словесності». О. Потебню по праву  вважають творцем лінгвістичної поетики. Значний внесок О. Потебня зробив у  розвиток науки про народну поетичну творчість та етнографію. В умовах жорстокого  гноблення царизмом найменших проявів усього національного О. Потебня постійно  повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної  творчості. Він теоретично обгрунтував невід’ємне право кожного народу розвивати  та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки «немає  мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й  глибокої думки».

Помер О. О. Потебня 29 жовтня 1891 року, похований у Харкові.  Ім’я О. Потебні носить Інститут мовознавства АН України.   

Початок діяльності Олександра Потебні припадає на 60-ті роки XIX століття — на  час, коли відбувалася активізація соціальних рухів як спротив реакційним проявам  самодержавства. На загальній хвилі підйому суспільної самосвідомості формувалася  спрямованість світогляду вченого, його позиція гуманіста й демократа. У цей же  час

1 2 3

Похожие работы