Позитивизм

Позитивізм

У другій половині XIX ст. домінуючим напрямом у філософії в цілому і в політичних та правових вченнях зокрема стає позитивізм. Суть цього напряму можна коротко охарактеризувати так: джерелом знань є досвід і тільки досвід; методом науки є індукція і тільки індукція; предметом дослідження можуть бути факти і тільки факти. Ніяких абсолютів, ніякої метафізики, бо вони є нічим іншим, як джерелом помилок і нерозуміння. Пізнання, якщо воно не є науковим, не має жодної цінності. До філософії можна дійти тільки через науку. На науці повинна базуватися економіка, науковою повинна бути політика, на здобутки науки повинно опиратися мистецтво. Наука стверджує природні закони, яким підпорядковується все, не виключаючи й людини та її діяльності, її моралі, економічного життя, релігії, мистецтва і права.

Основоположником позитивізму був Огюст Конт (Conte), 1798-1857, який виклав свої погляди у шеститомному "Курсі позитивної філософії" (1830-1842) і чотиритомній праці "Система позитивної політики, або Соціологічний трактат про основи релігії людства" (1851-1854). Конт, випускник паризької Політехнічної школи, є перший в історії філософії мислитель, який мав базову технічну освіту. Це дало йому змогу принципово по новому підійти до розуміння і тлумачення цілої низки проблем, що й знайшло своє завершення в його теорії позитивізму. Він висунув ідею соціології як науки про закони функціонування та розвитку суспільства в цілому, окремих суспільних явищ. Він зазначав, що у своїй галузі соціологія повинна вирішувати такі ж завдання, які в інших галузях знань вирішують фізика, хімія, біологія, на відміну від конкретних наук (мінералогія, ботаніка, зоологія), завданням яких є опис конкретних явищ, а не встановлення їхніх законів

Конт писав: "Розумна політика не може ставити собі за мету змусити розвиватися людство, яке рухається завдяки власним імпульсам відповідно до закону, так само незмінного, як і закон гравітації, хоча і більш гнучкого. Але вона ставить собі за мету полегшити розвиток людства, навчаючи його". Соціологія, на думку Конта, є наукою про суспільні явища взагалі, її закони однаково актуальні для всіх часів і всіх народів.

Обгрунтовуючи необхідність нової науки про суспільство та його закони, її значення, Конт, спираючись на реалії XIX ст. , підкреслював, що певний тип суспільства, який можна описати двома прикметниками - теологічне та військове, - відмирає. Середньовічне суспільство скріплювалося трансцендентною вірою, як вона інтерпретувалася католицькою церквою. Теологічний світогляд належить до того ж часу, який характеризувався і домінуванням військової діяльності, коли значне місце у суспільстві займали військові. На зміну йому приходить нове суспільство - наукове і промислове (індустріальне). Суспільство, яке зароджується, є наукове у такому ж розумінні, як і суспільство, яке відмирає було теологічним: для сучасної епохи характерний науковий світогляд, так само як для попередньої епохи був властивий світогляд теологів або жерців. Учені змінюють жерців і теологів як суспільну групу, що творить інтелектуальну та моральну основу суспільного порядку. У спадщину від жерців учені дістають духовну владу, яка в кожну епоху втілюється в тих, хто пропонує панівний хід думок, світогляд, а також ідеї, які служать основою, фундаментом соціального устрою. Подібно до того, як учені змінюють жерців, індустріали або промисловці, в широкому розумінні цього терміну (підприємці, менеджери, банкіри), приходять на місце військових. З того моменту, коли люди починають думати науково, війна людей між собою перестає бути основною діяльністю колективів -

1 2 3 4

Похожие работы